У мене вапшє дуже кансєрватівна сім’я. Радітєлі мої дуже кансєрватівні. Я до опрєдільонного врємєні знала, шо я вийду замуж за одного мальчіка – нас радітєлі познакомили. Його радітєлі дружили з моїми, ну вони устроїли так, шо ми начали встрєчатися з ним, і ти собі не пріставляєш, як мої радітєлі його хвалили, а його – мене! Яка Олічка хороша дєвочка! Ах! А який Алєжик мальчік! Ах! 

  Ну а ми з ним шо? Ми паабщались, ну він інтєрєсний мальчік аказався. Ми друг другу понравились, но у нього була любіма дєвушка, а у мене тоді був другий мальчік, який мені більше нравився. Так шо би ти думала, ми умудрілісь… Він заїжав за мною на машині вечером, там з моєю мамою: «Добрий день, тьотя Наташа! Як діла?»… Моя мама вся свєркає: «Ой, Алєжик! Мені Олічку шоб привезти до дєсяті» - чи до двєнацаті... чи до одінацаті – по-разному бувало. І радості стіки! Ти собі не пріставляєш!

  Так вот, сідали ми в машину і їхали в центр. Хі-хі… А мій мальчік в то врємя за його дєвушкою заїжав на своїй машині. Карочє, в центрі ми вигружалися, і ми з його дєвушкою мінялися, пересідали в інші машини, а дальше – їхали в клуб там чи ше куда. Вечером ми апять мінялись, і він віз мене додому. Всьо в ідєалє: радітелі давольні, ми давольні. Карочє, ми так подружилися вчєтвєром, там на озеро вмєстє їздили, але нас попалили… Ах, як нас попали-и-или!

  Карочє, рєшили ми на озеро поїхати – літо. Ну а радітєлі знали, шо ми на озері, але не знали на яке ми поїхали, і случайно вишло, шо вони тоже – мої і його радітєлі (вони же друзья) – приїжають вмєстє на то озеро, де ми. І яку картіну вони застають! Лежать на травці чотири тєла по парах, тільки нєпанятна чого – я цілуюсь з якимось чужим пацаном, а він – з якоюсь лєвою дєвушкою. Тут разборкі на мєстє! Які моралі вони нам чита-а-аали! Ах, ти собі не пріставляєш! Був скандал на дві сім’ї. Такий скандал! Я мамі казала: «Ми не в васємнацатому столітті!». Радітєлі ніяк не могли змиритись. Вони ж як поженились? – їх їхні радітєлі познакомили, а через трі мєсяца вони розписались. В общєм, це у нас традіция така. Но з моїм характером… Я нікому не дам собою управляти. Я така. Я увєрєна в тому, шо я хочу, і я получу то, шо я хочу, чого би воно мені не стоїло. Я уже убєділась – коли ідеш увєрєнно, ні на йоту не сумніваєшся – всьо получиться. А стоїть хоть на йоту засумніватись – і всьо пропало. Хоть на йоту… І нічо не получиться.

  А мій мальчік… Він сімпатічний, але він падонак рєдкасний. Він мені так і каже: «Шо ти в мені нашла? Я ж падонак». А я сама не знаю. Ну, люблю його, такого. Да, він урод. Да, він падонак. А я – стєрва. І шо тут?

  Він так красіво одівається – ти собі не пріставляєш! Коли познакомились, я зразу дивлюсь – тєлєфон, слава Богу, не дуже наварочєний, але одітий мальчік со вкусом. Для мене це дуже важно. Я люблю красіво одіватись і люблю, шоб рядом зі мною були гарно одіті люди. Я можу одіти дуже просту по віду кофточку, але стоїти вона буде шессот баксів. Мій брат ваще біситься, каже: «Олька! Я твої шмотки повибрасую! Чотири шкафа битком набито!». Хі-хі… А мені мало! Хі-хі… Да, я люблю одіватись в бутіках Європи. Да, є у мене такий бзік. І шо поробиш?.. Хі-хі. Така я.

  Потім аказалось, шо його папа – дірєктар дуже солідної фірми. Хі-хі... Я, як узнала, сама собі подумала: «Да, Олька! Ти, как всєгда!». Да шо я пороблю... Хі-хі… Таких вибираю… Хотя, я їх і не вибираю – самі такі підбираються. Де кручусь – таких і маю… Хі-хі…

  Він встрєчається з іншими дєвушками і не скриває. А я гуляю з іншими мальчіками. Ну, ми з ними друзья, не обнімаємся і не цілуємся, так, триндимо часами про то, про сьо. Напрімєр, є у мене такий один знакомий потриндєть – Костік… Хотя.. Хі-хі-хі… Який він мені знакомий! Він мій бивший мальчік. Супер людина, супер! Він просто ідєальний мальчік. Сєчас він уже женатий, у нього в листопаді буде рєбьонак. Хі-хі. Я за нього так рада… Хі… Нє, правда. Шо ти удівляєшся. Я йому тільки всього найкращого желаю. Він знаєш який? Він – мєчта каждої дєвушкі. Він чуть лі не на руках тебе буде носити. Ти собі даже не пріставляєш! Він всьо тобі зробить, шо попросиш… Якшо будеш його любити, будеш уважати його, будеш ласкова, добра – він для тебе всьо зробить. Люба дєвушка з ним щаслива буде. Він – мєчта каждої дєвушки! Я йому іскрєннє желаю щастя. …А чого він мій «бивший»? Да, вапрос… Ми встрєчались три місяці – у нього були постоянні командіровки. Я рєшила уйті, шоб не мішати його кар’єрному росту. Для нього тоді це було дуже важно. Правда… Хі-хі... Хотя, я йому трохи іншу причину назвала нашого разрива... Але то таке, атдєльний разгавор.

  Через два тижні я уже стала встрєчатись із цим своїм мальчіком. Хі-хі. Я довго не можу бути сама. Я вапшє-то людина сильна, па жизні сильна, скіки себе помню. В універі я – без чуств. Чи мені холодно, чи нєрвнічаю – на лиці – маска, і ні на йоту не видам, як мені. Ні на йоту. Але – така я є – не можу я в одіночєстві довго. Мені треба тепла, треба, шоб був хтось, до кого можна прийти, стомлено положити голову на плече і сказати: «Помни мені шийку, я така стомлена», - і він приласкає і зробить мені масажик. І якшо він до мене так же прийде – я тоже зроблю йому масажик, він тоже може спертись на моє плече. Така я людина. Не можу бути сама і всьо… 

  В обшєм, такі дєла… Ну шо, де ми там?

  Мужчіна, ви виходите на цій остановці чи нє? 

  Пішли… Наша остановка…

(За основу твору взято ненароком підслухану в тролейбусі розмову. Стиль, лексику і сюжет балачки збережено)