перед тим, як побачите візерунки мого дірявого серця
Дата: 13 Січня 2014 | Категорія: «НефорМАТ» | Перегляди: 1231 | Коментарів: 1
Автор_ка: Петрицький Роман (Всі публікації)| Редактор_ка: так | Зображення: так
Голос зголосив мені вкорочувати віку
«Візьми із собою сміттєбак друже!»
На тім світі є шлях у повільне згасання
в твоїй непокорі старі підручні сходи
ваше обличчя не ваша помилка
ваше обличчя не ваша помилка
адже все що потрапляє в ротову порожнину –
це порох
хороші думи-погані думи
Нерв оголений нагортай на виделку
той хто мене чує
вішається
той хто мене чує ховається за власну тінь
регресія постійна регресія
регресія постійна регресія
регресія постійна регресія
ви б зруйнували те що я посадив
ви б стоптали моїх маленьких друзів
осінь-літо
загубились у своїх здогадах?
Постійні транки під рухливими чорним лебедями
чорні вовки одягають шапки
за мною ходить беззахисна злість
покремсані описувачі чужих програшів
кожне серце б’ється як духовий інструмент
під час розпаду кілець Сатурна.
Ви не бачите світла?
Я стверджую-киваючи.
Камера вбила свідків
п’яні обдовбані каравани
можуть стати вашим божевіллям
піщана пустеля стала б місцем
приємних спогадів
Могилою
з карамельною димовою завісою
всього на всього спечений механічний
Годинник.
Пливете-топитесь-пливете-топитесь
І ваші ноги в згинах ножів,
замикаються.
Занесена в чорну книгу
Меланхолія Вовчих Ферм
я зіграю кожного
покажу як прикінчити себе
як зірвати важку маску
відсиріле небо вашого волосся
залишиться таким завжди
адже пропащі вихори
нагадують ваші відцентровані душі
і кожен фрагмент стрічки
порізаний
згадую корабельних
спалених саламандр
будь\хто-хто-носиться-своїм-сферичним-пеклом
наляканий
справді наляканий
встромлюєш в тверду палицю
задуми
і все виходить
тільки із кров’ю
які вибачення
які вигадки
берег
відрізаний від вашої обережності
нагадує птаха
скаліченого
я тікаю у безмежність існує вона
в холоді чи ні
розрахунок власної сили
якір – гаптована голка
якщо ти вогонь
чи вогонь непокори
не сміти своїми сумнівами
на півдорозі
до справжньої волі
так схоже на мене
коли розлітається
сором
а мені – справді чхати
ви jiбанетесь
розглядаючи
візерунки
мого
дірявого серця
соматичний
цукровий вибух
мене не існує
весна-зима
постійні транки
під розтрощеними танками
ви помішаєтесь
зі мною неможливо розмовляти
за землю деталей покремсаних
воюю-плачу-плачу-вию
необтяжливі ребуси
описувачі героїчних смертей
грюкати в двері
які я вам описую
це втрачений спосіб
як хвилі мікроскопічного народження
підреберні історії
що так схожі на механічного кенгуру
пливете-топитесь-пливете-топитесь
насіння якоря -
чорна книга мертвих
розсіяне
по залізу
проросте
смертю
для кожного з нас
хвилі
темінь
безмежність
хто намагається справді накласти
згустки фарб
на очі
зігнати небо під землю/
Від порухів
падає справжня вага
облізла шкіра
корабельної
палаючої саламандри
плівка згортає кисень
хвиля за хвилею
одинокість
здавлює моє горло
за втечу я готовий
померти
смерть не лякає
сферичне пекло
сферичне пекло
пекло
осінь-літо-зима-весна
хоч бийся об груди не допоможе
знайдуть на тілі
з’єднані петлі
сорок три сліди
сорок три виходи
за межі атмосфери
0
