Татьяна Скрипченко "грустных пёсиков рядочек" - перевод
Дата: 11 Травня 2011 | Категорія: «Поетичні переклади» | Автор_ка: Станислав Бельский (Всі публікації)
| Перегляди: 1119
Татьяна Скрипченко (Запорожье)
Перевод с украинского Станислава Бельского:
* * *
С.С.
грустных пёсиков рядочек
следит за моим передвижением
отправляюсь по делам
задыхаясь от почти невозможного
врастания в земную поверхность
на первом этаже
городской библиотеки
встречаю – старую подругу?
давно знакомого человека?
эмоционально-привлекательный объект?
мало говорим, потому что спешим
и зеркало удваивает нашу спешку
её стихи разворачивались лепестками роз
как трава весенняя дышали
падали каштановыми мячиками с веток
заселяли интернет...
когда она смотрела в зеркало
и туда, в ту сторону уходили
некоторые остаются там и сейчас –
любой подтвердит:
зеркала иногда разговаривают стихами
но вообще молчать не могут
следит за моим передвижением
отправляюсь по делам
задыхаясь от почти невозможного
врастания в земную поверхность
на первом этаже
городской библиотеки
встречаю – старую подругу?
давно знакомого человека?
эмоционально-привлекательный объект?
мало говорим, потому что спешим
и зеркало удваивает нашу спешку
её стихи разворачивались лепестками роз
как трава весенняя дышали
падали каштановыми мячиками с веток
заселяли интернет...
когда она смотрела в зеркало
и туда, в ту сторону уходили
некоторые остаются там и сейчас –
любой подтвердит:
зеркала иногда разговаривают стихами
но вообще молчать не могут
оригинал:
* * *
С.С.
сумних песиків рядочок
слідкує за моїм пересуванням
у справах вирушаю
задихаючись від майже неможливого
вростання в земну поверхню
на першому поверсі
міської бібліотеки
зустрічаю – стару подругу?
давно знайому людину?
емоційно-привабливий об’єкт?
мало говоримо, бо поспішаємо
і дзеркало подвоює наш поспіх
її вірші розгортались пелюстками троянд
як трава весіння, дихали
спадали каштановими м’ячиками з гілок
заселяли інтернет...
коли дивилась вона в дзеркало
і туди потойбік переходили
деякі залишаються там і зараз –
будь-хто підтвердить:
дзеркала розмовляють іноді віршовано
але взагалі мовчати не можуть
слідкує за моїм пересуванням
у справах вирушаю
задихаючись від майже неможливого
вростання в земну поверхню
на першому поверсі
міської бібліотеки
зустрічаю – стару подругу?
давно знайому людину?
емоційно-привабливий об’єкт?
мало говоримо, бо поспішаємо
і дзеркало подвоює наш поспіх
її вірші розгортались пелюстками троянд
як трава весіння, дихали
спадали каштановими м’ячиками з гілок
заселяли інтернет...
коли дивилась вона в дзеркало
і туди потойбік переходили
деякі залишаються там і зараз –
будь-хто підтвердить:
дзеркала розмовляють іноді віршовано
але взагалі мовчати не можуть
0
