Всього і треба (Переклад з Ю. Левітанського)
Дата: 26 Березня 2010 | Категорія: «Поетичні переклади» | Перегляди: 1029 | Коментарів: 8
Автор_ка: Любовь Либуркина (Всі публікації)
Всього і треба, що вдивитись,– боже мій,
Всього і справи, що уважно придивитись,–
І вже не підеш, і нікуди вже не дітись
Від цих очей у їх раптовій глибині.
Всього і треба, що вчитатись,– боже мій,
Всього і справи – зачекати над рядками –
Не відштовхнути нетерплячими руками,
Перечитати їх іще, і ще, і ще.
Мені шкода ще не впізнаного рядка,
І все ж рядку судилось з часом прочитатись,
Перечитатись знов і в часі вкарбуватись,
І все його навік залишиться із ним.
Але не очі – вони підуть назавжди,
Як невідомий світ, що так і не відкрили,
Як невідомий Рим, що так і не відрили,
І не відкрити вже, і в цьому сенс біди.
Але мені і вас шкода, шкода і вас,
Що шанували суєту, так поспішали,
Не знаючи, чого себе ви позбавляли,
І не дізнаєтесь, і в цьому вся печаль.
Втім, я вам не суддя. Я жив, як всі жили.
Спочатку слово безроздільно було правим,
А справа була потім, потім була справа,
І в цьому справа вся, і в цьому вся печаль.
Тим і скрутніший стан моїх останніх справ –
Поки вважав, що я суддя, в пророки мітив,
Яких скарбів я під ногами не помітив,
Які сузір’я в небесах не розпізнав!
ОРИГИНАЛ
* * *
Всего и надо, что вглядеться,- боже мой,
Всего и дела, что внимательно вглядеться,-
И не уйдешь, и никуда уже не деться
От этих глаз, от их внезапной глубины.
Всего и надо, что вчитаться,- боже мой,
Всего и дела, что помедлить над строкою -
Не пролистнуть нетерпеливою рукою,
А задержаться, прочитать и перечесть.
Мне жаль не узнанной до времени строки.
И все ж строка - она со временем прочтется,
И перечтется много раз и ей зачтется,
И все, что было с ней, останется при ней.
Но вот глаза - они уходят навсегда,
Как некий мир, который так и не открыли,
Как некий Рим, который так и не отрыли,
И не отрыть уже, и в этом вся беда.
Но мне и вас немного жаль, мне жаль и вас,
За то, что суетно так жили, так спешили,
Что и не знаете, чего себя лишили,
И не узнаете, и в этом вся печаль.
А впрочем, я вам не судья. Я жил как все.
Вначале слово безраздельно мной владело.
А дело было после, после было дело,
И в этом дело все, и в этом вся печаль.
Мне тем и горек мой сегодняшний удел -
Покуда мнил себя судьей, в пророки метил,
Каких сокровищ под ногами не заметил,
Каких созвездий в небесах не разглядел!
0
