Мороз i сонце – чудна днина!

Iще ти сниш, моя перлино –

Тож не забарюйсь, не годи,

Прокинсь: пiд звiд Гiперборею

Ясновельможною зорею,

Зорею пiвночi зiйди!

Згадай: iзвечора хуртило,

Iмлою небеса мулило,

Ще й блiда мiсяцю мана

Жовтаво з хмари визирала,

I ти засмучено мовчала –

А нинi… глянь-но до вiкна:

Пiд барвiнковими люстрами

Сточарiвними килимами

Снiг проти сонця блискотить,

Прозорий гай один чорнiє,

В бiллi ялина зеленiє

I рiчка в кризi струменить.

Геть вся свiтлиця сяє в очi,

Мов той бурштин; гуде-трiскоче

Пiч; на канапцi – благодать:

Думки кружлять, неначе бджоли…

А втiм, чи не звелiть в ґринджоли

Мерщiй ковурку закладать?

Посiвши над рвучке полоззя,

Подружжя миле! – вiддамося

Коневiй впевненiй ходi.

Вiдвiдаймо лани спустiлi,

Гаєчки, щойно облетiлi,

Та й берег, милий вiдтодi….

PS  Запитання до земляків: де ж мешкає цій дивовижний перекладач?