сила  спраглості

    надихає на пошуки

      кінцевого дива

           що лиш стиха зітхає

ховаючи голову

                                   у пітьмі

у закритих прошарках легенів

ні не моїх

чужих і жовтих

майже висохлих

що вже мали померти

але все ще живуть

         і дихають

     стиха здіймаючи

свої крила

ніжні і полохливі

із ледь помітним присмаком тютюну

і закопчених вулиць

        вони ще тремтять

                           вони просять дозволу

на останнє літо.

                                                                                                                       28.03.2013