коли зникають казки

хіба що лише кепкують

інші казки між собою

а люди не помічають

лежить така собі казка

у степовім кургані

на грудях якогось скіфа

мабуть, жерця або князя

мов би нещасна жінка

наложниця чи коханка

яку принесли у жертву

щоб мертвим було не самотньо

а інша одружена нині

із добрим  античним богом

він хоч і старий, та бадьорий

і має має власну оселю

а казка одна відважна

стрибає із парашутом

і вголос щослили регоче

мабуть, ми такі смішні.