одна різдвяна історія... | Публікації | Litcentr
29 Травня 2020, 19:06 | Реєстрація | Вхід

одна різдвяна історія...

Дата публікації: 05 Січня 2009 о 16:10 | Категорія: «Драма в стихах» | Перегляди: 1224 | Коментарів: 3
Автор: Андрій Деревенко (Всі публікації автора)

одна різдвяна історія у двох частинах і без моралі

події, що описані нижче, трапилися щойно в голові автора, який  сподівається, що більше ніде такого не могло бути.

десь на Земній кулі, де в хаті є камін і ветеран 2 світової війни.

1. "дєдушка" або
"даже сильно кантужений ветеран 2 світової снаровкі нє тєряє нікада тєм болєє када він дома адін а дєті в гостях бо свята"

по ліву руку за кочергою,
по окуляри, бо хєр шо бачиш.
різдвяний злодій, козел черговий -
собаці буде і смерть собача!

зібравши в тілі останні сили
котрі тікають, коли потреба,
всю волю в ноги, аби місили,
і кочергою його по ребрах!

заснути на книзі і спати спокійно.
аж діти прийдуть і розбудять зухвало,
насварять, то що у нас робить покійний,
а ти їм, то ж злодій! такі не похвалять.

2. "сєвєрний алєнь" або "what a f..?"

коли ти чекаєш на нього роками,
потроху звикаєш до різних трафунків,
знайомі втискання у комини, фуркіт,
і потім вертання угору руками.

так от, коли ти пролітаєш над містом,
коли твої дзвоники кажуть "дзелень",
усе їх приємне, чарівне намисто,
то ти забуваєш, що ти - лиш олень.

коли ти попереду власного стада
у санях долаєш за миті світи,
і ти, наче власна почесна посада,
як ріжеш у небі санями ґвинти,

коли ти не можеш без вітру між вуха,
якщо в тебе графік - "нічна" через рік,
як маєш за боса грубецького вуйка
(що лається й може настукати в ріг,

проте - не сьогодні, не в цьому польоті,
не нині), коли твої сани - болід,
а стадо оленів - команда пілотів,
і пофіґ до льоду, заторів, боліт,

і ніби не було минулого року,
і ти переходиш на радісний крик,
і миттю в галоп із повільного кроку,
здіймаючи хмари з покришених криг.

це чимось нагадує працю таксиста:
не можна прибути запізно (ніколи),
на дах паркуватися тихо і чисто,
чекати на ньому Святого Миколу.

не можна казати, що "нині не склалось",
не можна забути якоїсь адреси,
ти Санта-колеса, а він - Санта Клаус,
і кожна помилка усе перекреслить.

сьогодні Різдво Надцять-Цятого року,
присіли на першу святкову хатину,
в навушниках - класика роллу-і-року,
а бос, як завжди у димар, в середину.

минула хвилина. наступна. наступна.
і раптом у вухах волає диспетчер:
"еСКей завалили, беріть свої дупи,
і швидко до офісу, ноги на плечі!!!"

умовні рефлекси ще, мабуть, зі школи,
зривають тебе у повітря відразу.
немає Миколи.. ніколи, ніколи..
ти чуєш до цілого світу відразу...

на офісі паніка: "складно сказати",
говрорять тобі, "як закінчитьлся криза.
довкола святі, бородаті, пузаті,
чекають, кому з них - миколина риза".

питаєш: "і як же загинув наш батя?"
"та якось дебільно", розказують люди.
"старий ветеран завалив у азарті."
як наслідок, Свята змістили на лютий.


3 коментарі

avatar
непогано
avatar
Андрію, у тексті багато метушливих ліричних прийомів, деякі слова дуже вдало прилаштовані, а деякі - просто гостюють у вашому вірші, добре умостившись під такт та ритм.
avatar
у слів таке буває. поводяться, як хочуть. брр..

Залишити коментар

avatar