Венеція
вкриваються цвіллю зелені будинки Венеції
в шпаринах між вікнами й стінами селяться протяги
кімнати під дахом розпродують нині за безцінь
прокислі мов шафи наповнені вимоклим одягом
давай собі купимо затишне тепле горище
нехай підвіконнями плавають квіти і окуні
нехай сняться сни неправдиві і все-таки віщі
і очі солоними зранку стають і глибокими
ми нині так рідко виходимо з наших будинків
з холодних сліпих кам’яниць повних моху і сирості
губами ворушимо слів боїмося мов дикі
удень ми зникаємо за ніч встигаючи вирости
танцюємо реґґі навчилися плавати брасом
тамуємо спрагу розмовами ми та все мало нам
і всі наші спогади про підсвідоме прекрасне
на вилицях вулиць позначено шрамоканалами
усе що потрібно для щастя купуєм в аптеці
і серце покрите лускою ховаємо в пазуху
я житиму так доки в котрійсь із наших Венецій
навік не настане травнева омріяна засуха