УРБАНІСТИЧНИЙ ДИПТИХ
урбаністичне (місто Каїна)
місто в нашийнику зашморгу з вигнутих колій
кліпає сонно повіками вікнами офісів
всюди реклами молитви святій кока-колі
і непорочності тампаксів-памперсів-олвейсів
жовті трамваї із дзенькотом котять по рейках
ти вже поволі стаєш запилюженим каменем
що помирає на площах провулках алейках
де грали в піжмурки весело Авель із Каїном
потім когось хтось убив але це не важливо
не звинувачуйте автора в кривді історії
залишки снігу так жадібно злизує злива
з площі старезної з сірих кісток її
ти вицвітаєш мій хлопчику з телереклами
Каїном бродиш по місту ночами безсонними
в темних кімнатах кохаєшся із дзеркалами
з тими твоїми найбільш ерогенними зонами
довговолосі дівчата з навколишніх селищ
руни карбують на мокрій бруківці підборами
ти свою втому дахами мов небо розстелиш
шкіра вдихатиме вітер забитими порами
урбаністичне (місто Авеля)
гуркіт дощів водоспадом стікає у жолоб
ринви плюються брудними холодними хвилями
кров’ю розталих снігів захлинається голуб
небо проштрикнуте наскрізь готичними шпилями
місто лежить в березневому сні – напівкомі
відблиски фар ріжуть вени його асфальтовані
краплі з дахів неприємно так сиплють за комір
люди за зиму забули навіщо і хто вони
з вирію вирину вистрибну криками сойки
видихну дим наковтавшись отрути легенями
вуха у плейєрах – вмруть не почутими зойки
мамо це важко це страшно це жах бути генієм
ніч моя вбрана у холод і чорні вельвети
темноволоса красуня принцеса нечувана
вулиці в тишу ховають чужі силуети
вечір застиг шепочу дощу переночуй мене
всі ліхтарі відвернулись – для них це не втрата
смерть вже за мною женеться голодна захекана
щоб я побачив що зовсім не схожий на брата
мамо мене убивали уламком від дзеркала