Смітник замість істини (про антипоетів системи)
Дата: 22 Жовтня 2014 | Категорія: «Філософська лірика» | Автор_ка: Оля Мальченко (Всі публікації)
| Перегляди: 1442
/Семіотика реклами совково-індустріальних завіршованих плакатів Жадана/
Філологам присвячується
Сергій Жадан – ще один проект так званих поетів системи; цю тенденцію було започатковано ще у радянському союзі (Драч, Вінграновський ітд), коли вибирається людина наділена більш-менш стабільним талантом слова, цілком керована, яка прагне соціального визнання й грошей. Мета таких проектів – залучення нібито освіченої молоді до індустріальних, глобалістичних ідей, вироблення рабської свідомості й головне – контроль й намагання створити неіснуючі цінності - які потім успішно купляться й водночас «стабілізують» суспільство до культурного (а отже інертного – спроба знищення революційних рухів, які починаються саме через мистецтво) спокою. Тобто, іншими словами – це намагання зупинити бунт й мистецтво. Бо у сучасних умовах – де ці проекти проведено досить вдало – більшість молоді (особливо філологи) не розуміють навіть що таке мистецтво – вже не беручи поняття чистої поезії. Чому так – бо вчасно зробили підміну бунту – видавши бунт – за неіснуючий випад. Таке саме сталося у царині рок-музики – коли вона перетворившись на мейнстрім й повністю бюджетну контрольовану нішу – тепер ще досі вважається бунтом й чимось асистемним – хоча вже давно узаконена й підпорядкована потребам влади. Які є головні потреби системи хочеться окреслити хоча б побіжно – замінники, симулякри – це з одного боку досить складний процес, під контроль якого підпадають перш за все заклади (програми) освіти та культури – а з іншого – враховуючи стадні інстинкти (приклад того ж Жадана) є цілком можливі й навіть вдалі – особливо на зламах політичних режимів – бо завжди є той режим від якого нібито звільнились й який дали дозвіл заперечити – але ж мало хто розуміє, що творчість пана Ж є тим же самим совком – тільки у новій обгортці – й навіть гірше – бо виродження всеоб»ємної ідеї (що таки була присутня у комуняк) тут вгадується одразу. Тому мета цього сематично-структурного аналізу – довести на прикладі окремо узятих творів – що насправді являє собою писанина цієї досить посередньої злітературеної постаті.
Я зробила навіть крок на зустріч відшукуванню сенсу – бо взяла ранні твори пана Ж.
З циклів 90 стих років початок 2000тисячних
Назви усіх творів розраховані стилістично нібито на бунтуюче нове – але це той гачок на який одразу клює неосвічена молодь - примат форми над змістом - вдало пророблений стилістичний слоган - «кінець української силабо-тоніки». Але ж сам автор цих рядків у той час римує. Тобто заперечення того – що не існує. Далі - «продажні поети 60-х» - читається як вирок для так званих поетів. Щодо продажності поетів шістдесятників – це лише усистемнена версія – бо поки що мало хто знає про справжніх поетів 60 тих які були вбиті й забуті. Тобто поети існують завжди – у будь-яких політичних умовах – але автор хоче наголосити на своїй не-продажності, хоча ж це знову обман та підміна. Ще одна приголомшлива назва – «переваги окупаційного режиму» – це тільки владні органи можуть видавати таку гниль – як можна це називати поезією? Які можуть бути переваги у стані окупації? З першого погляду звичайно це можна видати за жарт, постмодерністську гру ітд – але ж ніхто ніколи не задумувався, що всі ці нібито нічого не значущі ігри відкладаються на підсвідомості – і людина просто вже не може звільнитися від соціальних стереотипів та рабських моделей поведінки.
Хочу додати – що я тільки відкрила декілька віршів – й не хочу навіть йти далі у розбір наступних більш «зрілих» - а отже більш «вдалих» за штампованими сентенціями політичних нав»язувань автора.
Ще один вірш який сподіваюсь досить вдало покаже – що є чим – це «Паприка» – сюжет – двоє юних закоханих йдуть у супермаркет і розуміють всю глибину любові один до одного – уявіть – через продукти які вони купують передаючи їх один одному. Досить показовими є гроші під язиком – та цитрини – символ їхнього кохання (паралель: вдумайтесь – їдло – любов?????). Гроші під язиком – зрадництво (Іуда), але автор видає це – за отруту юності. Знову підміна цінностей. А ще оця фраза – «я не зможу нікому нічого віддати» – суто матеріальна настанова на рабство й символ анти поезії – бо поезія завжди дарує. Причому все подається з наголосом пафосного не уміщення у рамки соціуму – хоча ситуація цілком банальна…. Рибини, полиці, їжа, черга ітд. Навіть таке святе почуття юної любові було зганьблене й знищене – рекламою супермаркету. Тобто, що пропонує пан Ж – купуйте. Купуйте – це лозунг більшості його віршів. У кожному творі наголос на речі й цінності міста – підтримування глобалістської антиприродньої мрії про Вавілон… Особливо вражає значення грошей у цих рядках - не вербальне нав"язування - "без грошей ви ніщо". Але ж це знову міф системи - без грошей - ми вільні... а те що пропонує влада- це звичайне рабство й духовна смерть.
Хочеться додати, що навіть продажні поети-60-ки більш вміло й талановито завуальовували владні знецінені ідеї.
Це перший вірш, який я відкрила – далі навіть не хочу багнити руку о такий непотріб…
Ґрантованим й системним найомникам, які видають сміття за мистецтво - смерть! Смерть тим хто знущається над словом! Хто божественне світло видає за гроші й купування. Хто поетизує атомні бомби. Хто вбиває митців й нищить свободу. Хто заперечує рай й сіє попіл, хто родить страх, а не звільнення. Система паде . Й хто буде жадан у ній – ще одне продажне ніщо..
Отже, читаймо якісне українське!
0
