"Доброй ночі, м..." | Публікації | Litcentr
29 Березня 2024, 11:59 | Реєстрація | Вхід

"Доброй ночі, м..."

Дата: 15 Серпня 2014 | Категорія: «Громадянська лірика» | Перегляди: 786 | Коментарів: 1
Автор_ка: Маргарита Ротко (Всі публікації) | Зображення: Текст номіновано

Спека жбурляє вітер, як ніж – у спину.

Цегла крихка – повітря. Дірявий дзбан

тулиться в горло. Нам відбирають слину.

Нам не лишають – тиші, ходи і Сина.

Нам роздирають бані – «ім’ям»  Отця.

 

Ті, що колись-ніколи сиділи – в чаї

чащ, із багаттям – навпіл,  лицем – на трьох, –

нам, наче мумії – часу, – не вибачають:

нас і себе, і сипких немезид одчаю –

темних курганів, і зерен, забитих в льох

 

цвяшками-сніжками, й нас… І – по колу-колу –

голкою вилиці труть собі, наче трут…

Наші могили здирають зі шкіри холод

літа пекельного. Наші дощі – із колив,

і фантастично розплескують каламуть,

 

і постають – в деревах горілих, в кисні

з вуст невидимок, сутніх у кожнім з нас…

Наші сумирні гори, відьомськи-лисі,

труться щоками до висі – чаклують висі,

хоч трохи висі! – і правди… Щоб нею гравсь

 

сонний дітлах-ангелик – у  веред-вечір,

у парасольку Оле, у дім-як-дім…

Цегла повітря дряпає рвані плечі.

Дзбанки життя цятки одягли аптечні

та молитовні й жевріють, як путівні

спомини у безнебессі…

 

…а ті, що «ті, що»

рідні такі, аж «а в е…» – і проковтнуть –

нам відбирають різаний контур тиші,

не вибачають – дишла, яке не вийшло

так повернути – «крутєм»  – у грудях Крут…

 

Любі, добраніч! Хай вам присниться поле –

привидом в небі. І стежка – зі слізних жаб….

Ріки молочні, що цуциків смертю поять.

Казочка Каям, що в лоні збирають – «воїн»,

і Херсонесами біля морів лежать…

 

Хай вам привидиться – чаша, і третій Янгол.

Хай вам навіхолить подушка подушок,

аби накрити обличчя отих безтямних,

що вам – байки – про як плакала бідна Таня,

бо не топився, як м’ячик, її мішок,

 

із однокровною… Хай вам освітить ранок,

як чистотіл – чащоби, – забуті сни,

що не минають, мов цятки від слин вітрянок,

що з ними маєшся – з хижими вітряками, –

бо налітають на копчених фазанів…

 

М’ятний добраніч вам! Ситий. Товстий. Пухнастий… –

Потойбіч. Не доторкаючи, бо – «убьёт» .

Наші чаї гіркі відійшли – як щастя

вперше закоханих. Нам залишили – наступ

задля поверненняв спокої жовтоайстрі,

що з них бджола причащається сну й свобод…



1 коментар

avatar
мружно

Залишити коментар

avatar