Медаль
Дата: 09 Травня 2013 | Категорія: «Громадянська лірика» | Автор_ка: Кульбаба Алеся (Всі публікації)
| Перегляди: 801
Магазин. Відчиняються двері.
Грюка торбинка сходами важко вниз,
З неї – хлібина, котиться на подвір’я,
Пляшки зубці кришталеві в потьоках молочних бризк.
Старенький дідок, сивенький і невиразний,
З зойком, болючим та тихим, хилиться на паркан.
Мати проходить з дочкою: «Быстрее! Он, может, заразный!»
Нащо ти так, дитино? Він же герой, ветеран!
Дідусь, перевівши дух, опускається на коліна,
З пилу та бруду подвір’я піднімає духмяний хліб.
З жалем , важкою журбою дивиться на торбину,
Що у молочній калюжі, поряд на сходах лежить.
Тремтить у зморшках рука, занурюється в кишеню,
Грошей і без того мало, що ж бо тепер робить?
На самоті б – стерпів, та хвора старенька. Дружина.
Підняв торбину брудну… «Який-то жорстокий світ…»
Вулицею іде.
«На людей, на людей не дивися!»
Хлібину до серця тисне, торба брудна в руках.
«Нічого, усе нічого… тільки б трохи поїсти!...»
А до будинку далеко на хворих старих ногах.
Люди стороняться стидко, глузує з дворів малеча,
«Як там хвора дружина? Чи все в неї добре, чи… ні?»
Аж ось і рідна оселя… Був день, а уже надвечір.
Натомлена жінка спить, посміхаючись тяжко у сні.
Старий перелічує кошти: за світло, житло, за воду,
На ліки старенькій дружині…
На їжу не вистача…
А що як їй треба в лікарню? Хто знає страшну цю хворобу?
Зморшка прорізала лоба – болю та туги печать.
А зранку (ще не світало), він одпер старезну шафу,
Довго вдивлявся кудись, в лишь для нього видиму даль.
Витяг чорну валізу, з неї форму свою. Парадну.
Очі до сліз замружив, і зняв останню медаль…
0