АНАФЕМА | Публікації | Litcentr
21 Червня 2021, 07:13 | Реєстрація | Вхід

АНАФЕМА

Дата публікації: 02 Квітня 2012 о 21:06 | Категорія: «Гражданская лирика» | Перегляди: 580 | Коментарів: 2
Автор_ка: сергій вінницький (Всі публікації)| Редактор_ка: Лирики трансцендента, Вінниця, Сергій Негода, голос України, Біржа, Бірма, талант

о
АНАФЕМА

Не все мине, як первинні слова.
Лиш тінь у моїх відображеннях сива
мине по-білому віку світла.
Тінь-присмерк відчує сповна дива.

Погасле тепло надій,  я - поранений.

Наморений  холод цвіте у печалі.
Лукавих зірок  колообіги  -  зваблені
сльози, запахи обертаються в  чари.

Чуття виникають, світ  живодіє

поміж провулків білі свідомості.
Як  необачно здійснює щирість
із душ  стогoлових закоханий вітер.  

Вишневі очі, ромашкові вуха,

захмелений ніс, фатальний язик.
При честі слів  дзижчить важка муха
убивців мрій, – я   слави   не зрік…



2 коментарі

avatar
Тавро пітьми

У пошуках себе пісню згубив,
свою сопілку геть прокляв і кинув.
Мій, Авелю, життя твоє убив,
все геть зірвав, - являю я подобу.

Потребами закручена душа,
і відірватися наявні вже не змозі,
вмираю в екзистенції щура,
виходжу із найдужчих у некрозі.

Я зазирнув собі в чорне лице.
Зігнав із себе висмоктану долю.
Мій, Каїне, перейми мою волю,
нестримна спрага крові душу ссе.
avatar
В той час свідомості, як гроші вже не пахнуть.
Неадекватний силует ілюзії.
Світлі предмети, мов галюцинації.
Світ той, що рухається, сидячі у балії,
не бачить, і не чує тільки нації.
В той час свідомості, як квіти вже не пахнуть.

Залишити коментар

avatar