моя забытая печаль...
И я кому-то, очень-очень
нужна, как май или февраль.
Моя тщета, мои надежды,
меланхолический мой рай,
и грусть моя из мест не здешних,
то дождь, то снег - и не мечтай...
Полупальто, полусапожки,
полуулыбки, полусны,
мечты моей по полу крошки
пусть мышь прокормять до весны.
Кого согрею с предоплатой,
кому-то жизнь отдам - не жаль...
Скажу, наверное, когда-то:
ноябрь мой - моя печаль...

Першооснова
Зупинися на мить в ідеальному дзеркалі зради
відображень лукавих чиїхось смішних "не вбивай"
подивися уважно побачиш для чого заради
ти ідеш обминаєш безмежно обмежений рай.
Захолола чиясь ботулізмом накачана врода
в карамельних рядках целулоїдних квазіжиттів
покарати не можна любити бо мода так кажуть це мода
то спідниця в клітинку то чийсь суїцидний мотив
Ідеальні малюнки малюєш у техніці псевдо мистецтва
і не збрешеш неначе і жодної істини в слові
як водою по краплі - каміння у порох розтерте
тільки вироком правда: ти винна - це першооснова.

Осінь в ліхтарях
Осінь знову обпалює крила
в поцілунках сліпих ліхтарів.
Як любила вона, як любила
того, хто покохати не смів!
Обпікає холодні долоні
жовтим склом падолистових снів.
Той, хто листя образами ронить,
полюбити її не зумів.
Б'ється серця замезлий метелик
об байдужість холодних ночей,
скоро, скоро морозом постелить,
свого демона зсадить з плечей.
І відпустить на волю лихого,
сто морів чистих сліз, сто озер -
він любити не міг, він нікого
не любив, не болів, не помер...

***
не
заступай за жовту обмежувальну лінію
не
підходь близько до краю платформи
не
забувай про презерватив
не
бався зі змінними
не
дихай твій подих частина шторму
не
закохуйся у
не
знайомі зображення
зірки
не
навидять мовчазних шанувальників
страшно жити?
не
бійся Той хто в цьому світі обсмажений
може
не
боятися пекла диявола може банити
не
вживай алкоголю він
не
підтримує дихання
не
кури куріння викликає бажання кинути
не
кохайся в передгроззя на сіні під стріхою
не
живи
не
люби
не...
не...
не...
народжуй
твій
вітер
стих
заборона бути собою
викликає хвороби серця і рак свідомості
замінює кров хлорованою водою
а в мозку заклинює користь користь... і
тиша

В'язні
У найтемніших казематах сумління
в кожного карається свій в'язень,
в когось - страшний, як смерть, в когось - дитя безвинне,
вердикт винесено, без можливості апеляції, кричи, хоч скрути в'язи.
У найпотаємніших застінках душі
кожного живе вільний поштовий голуб,
його воля простягається від вас, до вашого адресата, пишіть,
птаха крила розправить і полетить... щоправда, на жаль, по колу.
І це нічого, що білий голуб електронної розсилки -
ваш власний казематний приречений,
поки він летить, він вільний, має вибір - летіти чи скласти крила,
чи навіть зупинитися... поклювати розкиданого кимось печива.

Бо кожен засуджений
до довічного ув'язнення
без можливості апеляції,
має невід'ємне право
на
життя