погляди тореадора і руки натхненного ритму

не озираючись, слухаєш місто, в якому уперше

тож говори обережно, мов в роті тримаючи бритву

риби-серця б’ються в наших гарячих тілах, наче в вершах

доторком, голосом, криком зі мною, думками деінде

іноді соромно, страшно, бо віриться: я тобі – якір

першопроходець жінок і ловець гвинтокрилів та мідій

з ран, в які пальці засмаглі вкладаєш, галузяться маки

жертви криваві приносимо ми неминучості колій

часу лишилося – ніч, тож торкайся до мене, торкайся

погляди тореадора, очей твій горіховий колір

стіни без вікон на нас наступають, ми завтра покаємось

тінь твою так непомітно й прозоро тримаю за руку

небо ще дасть нам свій простір для вражень, для віршів і звершень

дихає сонно метро під старечою шкірою бруку

не озираючись, слухаєш місто, в якому уперше