Про одне кохання до різних чоловіків
Дата: 31 Травня 2009 | Категорія: «Любовна лірика» | Перегляди: 1036 | Коментарів: 2
Автор_ка: Лина Федорченко (Всі публікації)
Про одне кохання до різних чоловіків
* * *
тому, хто поїхав на береги Іордану
в ті давні часи, коли мене це обходило
* * *
тому, хто поїхав на береги Іордану
в ті давні часи, коли мене це обходило
З тобою ми два різні береги
Двох різних рік, в яких священні води.
Ти в своїм краї, зі своїм народом…
А я – самотній, та співучий птах.
Ті береги двох рік – чекаючі вуста,
любові та взаємності облуда…
Безвихідь чистого зім’ятого листа –
ще не було нічого. Вже - не буде.
(травень 1992 )
МАЙЖЕ ТАНКА
МАЙЖЕ ТАНКА
Між буттям і ні
падає, падає сніг.
Любити чужого – гріх.
А вбивати любов – ні?
Падає, падає сніг…
(5 листопада 1999 )
падає, падає сніг.
Любити чужого – гріх.
А вбивати любов – ні?
Падає, падає сніг…
(
ТАССЕОГРАФІЯ
Осіннє листя доторкається до п’ят
сухими пальцями жовтавих китайчат.
Осяде гайворонь в прозорій чашці неба.
Іду на Ти! Щоб ближче буть до тебе...
(
ШАКТІ
Ти хочеш бути більшим за небо,
що не має краю,
але небо - у тобі.
Ти хочеш бути сильнішим за мене,
але проходиш наскрізь.
Бо як тіло твоє в мені,
так діла твої крізь мене у цьому світі.
Я - це пісня. Почуй мене.
І коли земля хоче бути -
я стаю травою.
І коли вітер хоче бути -
я стаю сопілкою.
І коли я хочу бути -
я іду до тебе.
Я - це пісня. Проспівай мене.
Чи не марно кликати тебе,
жбурляючи скалки Імені
у криве дзеркало цієї землі?
Чи не смішно будувати себе із відлуння?
Але ми - вуста Бога,
що кажуть «нехай буде».
І якщо камінь є в твоєму світі,
а ти-в його,
то чи не єдина мова у всього?
Світ - це пісня. Склади ії!
(листопад 1999, 2 квітня 2000)
(листопад 1999, 2 квітня 2000)
* * *
Лежачі долілиць на верхівці пагорба,
Відчувати себе соском землі, що кормить небо...
Відчувати себе соском землі, що кормить небо...
СІЛЬ
«ця сіль зроблена з відкладень прадавніх морів,
які колись були тут…»
(напис на пачці кам’яної солі)
«закохалася,чи що?
Пересолила – сама їж!»
(з розмови)
Мені сниться море…
То майже гаряче, зелене,
де сонце на мілині
хлюпається між рибин яскравих;
то синьо-сіре, бурхливе,
з верхівками хвиль з бурштину;
то лагідне, світле як попіл,
без виднокраю,
бо небо впало на землю
й замкнуло море.
Коли психаналітики не брешуть,
море - то є Любов.
Багато морів відступало
крізь серце моє,
тому й страви мої солоні…
(2000)
0
а так - зашли, ой, на украинском, и стихов много, да ну его?