останнього разу ми бачилися за тисячу років до нашої ери

тоді ще спліталися з вічністю наші пальці долоні вуста

тоді ще дихалося терпко літалось високо жилось химерно

з ключиць живиця

не можеш спати - рахуй до ста

не можеш рухатись не можеш бачити - тоді кричи 

на плечах згарища у вухах повені в повітрі тихо

я загубилася між ртутних спогадів своїх плачів

(і знаєш

кисень в легенях - це ще не зовсім дихати)

а люди приходили пахнули сирістю димом зневірою

люди ламали мене мені ребра мене вивертали їм було мало

тепер ти кажеш все буде добре давай-но руку повір мені

а де ж ти був тоді коли вони мене ламали ?