Время Че | Публікації | Litcentr
18 Грудня 2024, 22:52 | Реєстрація | Вхід

Время Че

Дата: 07 Липня 2014 | Категорія: «Любовна лірика» | Автор_ка: Виталий Помазан (Всі публікації)
| Перегляди: 842

Кончаются пули. 
Их и на себя-то не хватит!
Бессмысленен маузер -
разве что помахать им.
Граната зажата в
руки
исступленном охвате.
И силы скУдны.

Запущены газы -
безжалостные анаконды,
выхватывают немногочисленные секунды, 
и день, выжидая,
над нами парит, как кондор.
Для нас он - судный.


Мы будем убиты -
тут нечего и предрекать!
Но только вместе!
На горы своих баррикад
встанем
навстречу пулям.
В руке рука -
крепче клещей.


И, падая, сотнями выстрелов
изрешечён,
шепну тебе - громче, 
сталь вызверевшая
чем:
"Спасибо тебе, что подставила мне плечо.
Мы вместе,
че!"

1 коментар

avatar
Кому у світі – щось не так?
Діти обідрані - збирають патрони без батьків!
Протяжність крику землі залила заливи.
Памороч висілок вирвала переліски з очей.
А я, зупинившись на смертному рубежі,
забарився... І чую:
- Ой , мамочко ! ..
- Ой , страшно мені! ..
- Ой , мама ! .. -
І знову: А де ж ти мамо моя!
А з БТР волає: – А- а--а! - загорівся солдат!
І вже перед кулями літають гарячі кулі.
Упав і злетів. Упав і злетів!
Лівіше вовчого бугра загорілися волохаті кущі.
Згоріли за мить солдати і жарко так, що не встиг
чорний сніп закрити від кривавого свавілля.
Оглох навіки. Онімів назавжди.
Відлуння у вухах, а я - над полями безкрилий,
не почув білих лебедів, що летіли на північ.
Побачив, як стікали кров'ю, стікали рани,
їй-бо... не встиг заволати...
А душі кричали, кричали, кричали...
Розмазуючи мої криваві крила на Україні...
І падали лелеки на землю.
Без тями – у трави гіркі.
Полини, полини, полини...
Хотів підніматися знову.
Не зміг протягнути навіть руки до крила.
Вперше за очима погаснув світ.
Попіл очей стягнув у біль останній подих.
Вітри все наяву колисали крила мої...
Вітри колисали крила моєї Батьківщини.
І маму мою колисали в траві.
А діти кричали, кричали, кричали.

Залишити коментар

avatar