...Ти тамуєш свій страх, бо давно вже навчився вірити...
Дата: 22 Вересня 2013 | Категорія: «Любовна лірика» | Автор_ка: Кордонець Марина (Всі публікації)
| Перегляди: 734
Ти тамуєш свій страх, бо давно вже навчився вірити, бути сильним
Небо зорі розсіює впевнено, щоби ти бачив, яким є твій шлях
Я ж бо ніколи не приміряла ролі різноманітні - жила статично
І з кожним подихом я впускала у себе страх
Ти вдивляєшся у простір
Ти вичікуєш нових небезпек для себе
І без жодних вагань промовляєш: "Нехай буде так!"
Чи навчусь я колись небезпеці дивитись у самісіньке серце
і стискати до болю у долоні кинджал?
Проводжала тебе завжди поглядом, сповненим туги та змори
Але ти навіть не оглядавсь і йшов уперед
Крок за кроком, все далі і далі туманами вулиць
Ритм серця твого відчуваю за межами меж
Ти - мій спокій, незламність моя
Ти - моя опора
І нехай всі вітри навздогін за тобою чимдуж
Моє єство сповнене до тебе чистої святої любові
Напуваю водою з долонь
Попіл струшую з твоїх рук...
15(09)2013
0