осінь пильнує найслабших вишукує тріщин

осінь нас зробить іржавими злими рудими

мертвими книгами снів заростає горище

я проектую мости з тютюнового диму

риб’ячі очі прозоро вирячує відчай

вії гірського дощу застрягають у травах

він в кожну рану влучає несхибно по двічі

він захищає якесь неіснуюче право

право чекати на щастя тремтливе як лоскіт

нитка терпіння вже рветься ось лусне ось трісне

свічка спокійно стоїть над калюжею воску

від остогидлих дощів в місті вогко і тісно

хмари мовчать і ворушаться теплі і п’яні

нащо йому повсякчас повертатись до мене?

піфії п’ють непрозорі дими із кальянів

люди чужі оселяються в наших доменах