ТАЛАНТ КОХАННЯ
(балада)
Колись (а коли ? – і гадати не варт !)
І десь за тридев’ять земель,
Жив якось один придворний бард
(Чи шпільман ?... Чи менестрель ?)...
Він був тамадою імперських пирів.
Ла-ла-ла, халі-хало !
А що ж за Маестро без підмайстрів ?
Двоє учнів у нього було.
Один на віки "городив город”.
До, ре, мі, фа, соль, ля, сі, до !
І врешті теорію од і нот
Він визубрив "від і до”.
Співав, наче той соловей у гаю.
Ла-ла-ла, халі-хало !
Учитель віддав йому лютню свою
І лаври одяг на чоло.
А другий під зорі втікав уночі
(Що, каюсь, робив і я б !) –
Лише три акорди він розучив
І плутав з хореєм ямб.
Ще мріяв принцесу вести під вінець.
Ла-ла-ла, халі-хало !
Учитель сказав йому: " Ти – не співець.
Вертайся, лайдаче, в село.”
Один у житті більш не знав "боїв”.
До, ре, мі, фа, соль, ля, сі, до !
Давно з королівської кухні їв
І пив солодке "бордо”.
А другий товк "воду, вогонь і мідь”.
Ла-ла-ла, халі-хало !
Подався в ландскнехти у чорну мить,
Недолі своїй на зло.
Вже відстань пройшли вони чималу
(хтось – тернами... хтось – між трав...),
І десь на турнірі чи на балу
Той "перший” принцесі грав.
Чи ж може зігріти згоріле до тла ?
Ла-ла-ла, халі-хало !
Принцеса культурною леді була,
Тому лиш сказала: "Фуфло !...”
Тоді (хай подумає хтось: "Це жарт !”),
Забувши і про Статут,
Взяв лук і заграв молодий сержант,
Що саме стояв на посту.
Таке-то ось трапилось диво-із-див.
Ла-ла-ла, халі-хало !
Учитель там "першому” лютню розбив
(Ще добре хоч не "табло” !)...
А скоро вже стало відомо усім,
Що плачуть і королі:
Вночі утекла, із сержантом своїм,
Принцеса на край землі.
І вітер для них заспівав між вант...
І в очі пилок мело...
То що ж є – любов ?! І що ж є – талант ?!
Ла-ла-ла, халі-хало !
0