Вона була до мене схильна,

У друзів наших віру мав,

Ми бачилися в рік годину,

Але я рік її кохав.

На небі сонце, як раніше,

Та й люди схильні до насильства.

У мене є  і дах, і вірші,

А в неї вірші,  як намисто.

Мінялись з друзями місцями,

Я їздив крізь усю країну.

Але я не візьму до тями,

Нащо воно мені потрібно.

Немає доброти у світі,

Зі мною в шахи хоч ходи-но.

Хіба ж є  добре і привітне,

Якщо ми бачимось  годину?

Ну як я їй на мозок вплину?

Та легше світу втюхать те.

Вона у місті тане, гине,

А в мене дім на ПГТ.

Такий вже світ літератури,

Всі над міські, ну хоч застрелься!

Та все дур  одна, в натурі,

Поети не живуть тілесним.