* * *

Стіл наш,

устелений блакитною скатертиною,

зачув вітри сніданку

 і став морем.

Один берег мій, другий – матері,

а третій – батька.

 З маминого берега відпливають

каравели білі хліба, молока і меду.

А з берега батькового чарка

чайкою білою злітає...

Три наші чайки  зустрічаються,

 вітаються скляним поцілунком.

Кришталеві їхні голоси

радість несуть смарагдову.

І у місті (далеко на континенті)

чути, дзвони радіють.

І ластівки за вікном щебечуть зичливо.

І чайки над морем кигичуть

голосами скляними.