Хризантеми
Дата: 24 Листопада 2010 | Категорія: «Універсальна лірика» | Перегляди: 755 | Коментарів: 4
Автор_ка: Маргарита Ротко (Всі публікації)
...я ненавиджу хризантеми. Ти любиш - білі,
бо тебе - немає, як і суниць в паркеті,
що смакує чаєм, як в огірках - текіли,
як в очах немає чорних планет букетів -
то й вигадую, як би ми тут на синцях сиділи,
колисали осінь, зрізали-ковтали нігті,
як на вічно зімлілій підлозі орнамент сіллю
вишивали би... Поховавши своє століття,
ми стрибнули з тобою б в останній обід Акели...
Чайну ложку - під дощ - і чекати гробів пророслих...
Потойбічні рослини у шафі б'ють пилом в келих,
безтурботні кікімори п'ють з целофану грози...
Під диваном сивіють, меншаться хворі гроші.
На колінах гоять пам'яттеві цілунки
ті, хто вийшли за молоком, наче осад - в розчин,
й закохалися у історії нібелунгів...
Десь пройде ліфт - на кастинг висот драконних,
десь впаде, мов гілка - з дерева, комік - з даху...
Під сідницями хризантеми - затерплі, сонні, -
на дивані пишуть казочку про Глеваху.
Я сиджу, мов папуга - на квітці (бо зась - гороху).
Ти сидиш в целофановій кулі, небесний Немо...
Поміж нами - на кухні - водні єдинороги
поїдають легені білої хризантеми.
0
