Доречі це, чи не доречі,
 Але в житті буває мить,
 Коли тягар важкий на плечі
 Лягає і душа болить.

 Всі негаразди і печалі
 Зійшлись доразу, голова
 Порожня, мов її відтяли,
 Повитягавши всі слова.

 Ти йдеш, а тебе скрізь штовхають,
 Ти спиш, а спати не дають.
 І серце болісно стискає
 Тяжка і безнадійна лють.

 Хапаєш сам себе за плечі,
 Стискають зуби язика.
 Доречі це, чи не доречі,
 Чому ж ця мить така важка?

 Найтяжче ж, як в таку хвилину
 Ніхто руки тобі не дасть,
 А штурхонуть рукою в спину
 І затовчуть в багнюку, в грязь.

 Дай Бог такого не дожити
 І пережити страшу мить.
 Ми безпорадні, наче діти,
 Коли у нас душа болить.