поза стінами тісно так тісно буває лиш зовні

наші пози картинні і зовнішність наша чужинська

а всередині простір прозоро громадяться повені

і так хочеться спертись хоча б на колону – теж жінку

а впадаєш як завжди в пивні вечори і розмови

у хисткі наші прихистки в хустки і пастки і хисти

бо повітря навколо на запах нагадує змову

між вітрилом і вітром але нам нема куди плисти

тільки пристань-вокзал нас чекає брудних чи то блудних

тільки ріки як водиться завжди впадають у колії

хоча нині й весна та у грудях вовтузяться грудні

і від того під ребрами так невиразно поколює

є наука дороги і сотні наук як померти

я живу автостопом в запльованій майжеєвропі

я харчуюсь лише алкоголем і клеєм конвертів

і навчаюсь мистецтву тютюн обертати на попіл

а листи не доходять напевно їх знищує пошта

чи можливо гортають ночами фригідні поштарки

наче ліки щоб серце нарешті пришвидшило поштовхи

їх смакують поволі ласують облизують марки

то кому ж ти напишеш самотній сумний подорожній?

бездоганно довершений – яблуко без червоточин

обіймають міста нас – гарячі та все ж нам ворожі

і ми знову і знову обличчя байдужі їм топчемо

то куди ж ти підеш? дромоманія невиліковна

ця хвороба бомжів провідниць полководців і гідів

з власних повеней знову сухим випливаєш назовні

захопивши до вуст трохи мулу і декілька мідій