Легенда про Бога

---

Як і в кожній злій легенді,
Тут немає зовсім правди.
Тож навіщо теревені?
Хтозна, може нас заради!

Ось зроблю побільше кави,
Та перо лиш підгострю,
Та про Богові розправи
Добру казочку почну:

„Бог дивився все на Землю,
Та й ніяк не розумів:
Він усе б віддав за неї,
А вона за нього — ні!

Він дивись, жадавши віри,
Віра ж вже була не та.
Ну а що ви ще хотіли?
У людей не в тім мета!

Він шукав собі країну,
Із якої у раю
Зміг зробити би родину,
Райську отаку сім`ю.

Він гадав, країна Буша
Надто близько до раю,
Та у Буша зникли душі,
Коли вийшли на війну.

А Його святий Ізраїль
Був вже зовсім не такий.
Там давно добра немає,
Все у них там навпаки.

Всюди кров, брехня, багнюка,
Мучениць-країн нема,
Хоч не кожна з них тварюка,
Та усе ж там все не так.

Тут вже Бог узрів єдину,
Ту країну, що молилась,
Ту прекрасну Україну,
Що єдина з ним лишилась.

Милувавсь — не відірватись,
Навіть посуд вже не мив,
Ось для кого сенс старатись,
В нього аж забракло слів.

Тут вже всюди був порядок,
Майже кожен носить хрест,
Ось кому він буде радий
Відімкнуть брами небес.

Кожен молиться так щільно,
Що чоло тріщить по швах.
Гарно, що тепер всі вільні,
Як же молиться монах?

„Отче наш, Тарас Шевченко”.
—Як же так, таке ж відколи?—
Глянув Він в бібліотеку,
Там — Шевченкові ікони.

—Я ж є Бог, один-єдиний,
А Шевченко ж грішник був!
—Так ти ж Бог Єршалаїму,
А у нас є свій гуцул!

Загалом, дивись одразу:
Він нам кращого хотів,
Ти ж не дав нам, крім образи
Ні добра, ні гір, ні слів.

Хто там з вас більш натерпівся —
Це ще досить спірна тема,
Він роками жив у кризі,
В Тебе ж криза була денна.

Бог спочатку впав в образу:
„Позривати образи”,
Та надумав на Тараса
Справи всі свої звести.

Ну а що, народ все рівно
Заповідей не читав,
А молився він так щільно
Тільки щоб до раю взяв.

Він давно вже був побачив —
Бог нікому не потрібен,
Головне, щоб він віддячив
Раєм всім нам за молитву.

—Та й коли оті хохли
Хоч чомусь в житті раділи?
Буть щасливими могли,
Так це ж треба мати сили!

От прийдуть вони до раю,
Хіба їм там добре стане?
Я що, й тут їх слухать маю?
Вони ж з мене зроблять пана!

Тобто: я вже майже згоден,
Хоч Шевченко й не Ісус,
Але райські мої сходи
Не дістануться комусь.

Я піду собі на пенсію —
Тут Мені ніхто не указ!
То ж нехай Тарас воскресне,
Й сам збудує рай для вас!”

І здається мені нині,
Що Шевченко нам цінніше,
Із гріхами, як людина,
Бо така людина вище!

Захищати його честь—
Посміховисько, та й годі,
Він і так, як був увесь,
Буде вічним у народі.

Є один поганий хлопець,
Що на вигадав таке,
Краще хай не буде користь
Від того, що він плете.

Та якщо це все не байка,
То, народе, стережись,
Бо тоді за зачин страйку
Зойкнеться усім колись.

А в душках додам і досить:
Краще б дбали про живих,
Отоді була би користь,
Якщо б жили за для всіх.

Та у нас тут в Україні
Про людей казати гріх,
Бо не можна ж їх утримать
Від того, що їм не слід.

Є одна у нас людина
Вигідна усім навколо.
Та цікаво, щоб він нині
Нам зробив би за ікони.

---