Три вірші
Дата: 21 Травня 2009 | Категорія: «Універсальна лірика» | Автор_ка: Станіслав Россоха (Всі публікації)
| Перегляди: 1464
***
У мене часом закипає лють,
Червона лють од власного безсилля.
І не тому, що в жилах кров збісилась,
І не тому, що в неї воду ллють.
В моєму серці закипає лють.
Візьми мене в розпечені долоні.
Не вгадуй, крига чи зелений дощ.
І тільки не доторкуйся ти до,
До тої, котра губу закусила.
Я весь в березах. Березень втопивсь –
Яка різниця, в ручаях чи в сонці...
До мене тихо підпливають сосни,
За ними вслід берези побредуть...
І тільки в серці спить червона лють,
Червона лють, що губу закусила.
***
Оскаженівши від пустих реклам,
Від світла сволоково звислого,
Прощаюсь я.
Адже прощання нам
Ніколи раннє і ніколи пізнє.
Не зашморг асфальтованих стежок
І, врешті, не трамваїв жовті черви,
Не чорна міль облудливих книжок
І, мабуть, не обридлі ваші черева –
Мені землі –
По шию, до кінця.
Моя земля – суть Україну мати,–
Не осквернивши зрадою лиця,
І жить, і вмерти там, де серце матері.
А попіл слів... Чи варто говорить?
Бо вже не слово –
Вже земля горить.
***
Я старію знов на цілу осінь.
Сіють скроні голубі димки.
Сонний схід безсмертник мостить осами
На мої печалі і думки.
З вогнища веселки вечорові
Почали мереживо плести.
Покотило осінню вчаровувать
Сизо, наче вранці капусти –
Срібно-білим хрустом морозенка,
Згадкою про світлий цвіт весни...
Сиві батько, сиві моя ненька...
І любов, що в осінь сином снить...
Станіслав Россоха
0
