Озирнувшись на воду,

її плаский, немов сталь, живіт,

На уявні предмети в воді, відсутні сходи, пілястри,

Не зрізане фресками її неіснуюче чоло,

Том другий чогось і ще кілька списаних сторінок,

Що ніби пливуть у воді,

У довільному напрямку,

Хвилями побиваючи камінь.

Зазирнувши в самі її нетрі, кишки,

На порожнє тіло, всипане буквами,

Обплетене корінцями,

Поросле волоссям і розкислими спогадами про волосся;

На торгівця риб’ячим м’ясом, винахідника фосфору,

Що заблукав у пітьмі,

Його лускату бороду і хвостаті очі,

Його хордові думки,

Я думаю, що твоя вода – це чистий мед,

Справжній, первісний,

Зораний Духовим спогляданням,

Оспіваний Його дзьобом,