...І приходить час підійматись на повен зріст
І дзвеніти на кожен рух гейби голим нервом.
Кам'янистими складками наших притишених міст
Простягнувся зелено-дощистий непевний червень.

І дерева, немов загорнуті в однострій,
І віконниці, переплакані в передгроззі,
І затертих хрущівок розхристано-вимоклий рій,
І чуття німоти, що обляже тебе на розі

Обезрушених вулиць, викинутих зі сну, 
В лабіринті тиші, що мусить зірватись громом, – 
Пробивають на раз безборонну твою голизну
І збивають із ніг нечекано-ніжним огромом,

Щоби ти пам'ятав, як наші сумні міста
Закарбовують кожен крок на хребтинах бруку,
І, гойдаючи небо на битих бетонних мостах,
Розтинаючи тишу світання пташиним гуком,

Вигинають провулки в такт твоєї ходи,
І щокроку жбурляють в ноги нежданий спогад,
І шепочуть: іди і дивися, дивись та іди, 
І ніколи не думай, що певно знаєш дорогу;

Щоби ти не забув, що наші тісні міста
Не здаються, доки тут є кому пам'ятати;
Що собори та площі стоять на землі і кістках
І тримаються купи чуттям близької відплати;

Щоби ти зрозумів, навіщо і досі тут,
Щоби ти не тікав, зачувши найперший постріл,
І, знайшовши в собі одболілу задавнену лють,
Дав би волю зубасто-веселій гарячий злості.

Бо приходить час підійматись на повен зріст
І дзвеніти на кожен рух, ніби голим нервом,
Поки складками наших оманливо стишених міст
Протікає зелено-дощистий гарячий червень.