... наче панночка - Вію... | Публікації | Litcentr
06 Травня 2021, 16:16 | Реєстрація | Вхід

... наче панночка - Вію...

Дата публікації: 25 Листопада 2013 о 17:47 | Категорія: «Универсальная лирика» | Перегляди: 434 | Коментарів: 1
Автор: Маргарита Ротко (Всі публікації автора)

… наче панночка   - Вію – долоню, і сон, і стихію,

наче кролик  ножу – півромашки і страх ув очах,

я тобі віддавала всі внутрішні ріки й стави, я

чекала на тебе, як спека чекає завію,

поки ніч хилиталася в серці, як в мисці – свіча.

 

Я чекала тебе. Наче страту вітрів над Руаном.

Наче течію – темрява в лапах зелених богинь.

Так чекають іржі та каміння знекровлені крани.

Так вітрильник з газети вдивляється в пульс океану

у залізній бляшанці «Земля». Так душа реп’яхи

 

на хвоста із бляшанкою тулить, як ніжність безбожну

і безніжністну, в лезах отруйних і цівках пітьми…

Так на плямах світанку вовтузяться гірко-тривожно

порохи безнадії. Так привиди вносять на ношах

блідосмертних єхидн і горгулій. І кожна – то ми –

 

громовражена. Вбита. Зі списом спокути у скроні.

З воскресінням у третім хребці, що його не було

ще до червів і чорта…

…і сипляться янгологрона

лихограду на руки-тарелі. І стрілки-грифони

одне одному дзьобають крила. І йде душолов,

 

розчепіривши руки, щоб теплу зарізати вітром –

а нема кого жерти, бо ти повернувся, як ті

буревії-міняли, що замість живого повітря

сиплють скло і пісок, як вертаються звірами квіти,

що росли із розхристаних родимок на висоті

тридев’ятого сну…

 

Отакі переверзії. Просом

сипле ранок перевертнів у божевільні ковші

зхолоднілих долонь. Хтось хмарини, як мертвих, термосить,

щоб задихали кров’ю.  …морозить. І оцтові роси

промовлянь про ніщо прикладає не-ти до душі.

 

Біль скресає, мов крига. Щомиті. В горбатім міжріччі,

де сльоза до сльози, як трава – до крота, припада.

Я чекала тебе. Ніч стояла,  мов хрест на капличці

після орд вогнеруких. І щось кукурікнуло тричі.

І здалося, що небо зомліле накрила вода,

 

у якій всі єхидни,  горгульї, грифони, страхіття

ще красиві, як ми – за дві течії згадок про нас,

коли легко було і чекати, й летіти на квіти

у садах на піску, що, як погляд, – прозоро-блакитний,

і тримає, мов люба рука, що упасти не дасть.

 

 

… наче панночка  Вію – долоню, і сон, і польоти,

наче свічка – дощу – сльози воску,  як дереву – птах –

ребра співу, – не знаючи,  що там у біса в колоді,

я тобі простягаю всі криги й жарини – колоти

чорним списом мовчання, гартованім в диких вітрах.

 

Хай тобі буде легко. Най сіті у ріки закинеш –

і сполохані рибини болю заб’ються, мов креш

кухлю віхоли влітку. Вражай. Тільки вийде з-за спини

те, що ти ні ножем, ні байдужим лицем не зупиниш, –

і подивиться тоскно, і піде, куди не знайдеш…



1 коментар

avatar
Образно. Дякую, зсередини. :-), тихо.

Залишити коментар

avatar