Привид-поет | Публікації | Litcentr
23 Червня 2021, 14:10 | Реєстрація | Вхід

Привид-поет

Дата публікації: 31 Липня 2013 о 21:29 | Категорія: «Универсальная лирика» | Перегляди: 599 | Коментарів: 1
Автор_ка: сергій вінницький (Всі публікації)

Привид-поет

Приречений зв’язати ноги й руки, 
щоб вийти в люди, відібрати слів. 
Лечу, я - п’яний демагог, на муки. 
Несу склероз злопам’ятних вузлів. 

На краю прірви прикрашаю деко 
палаючого живчика омани. 
Врізаю  зоряність,  подвоюючи легко   
красу і пантоміму злої кралі.     

Червоні, жовті, чорні і далекі 
у мене батьківщини на без часі.     
Я підкупаю плагіатора Ребекки,   
хай оживить нестерплу віщість маси. 

Усі слова, що вийшли до дитини, 
гонить у шию криком бузувір. 
Дивись почуте, щоби біль вітчизни     
палав журавликами вирію повій.     

У досвід слів уходить віща сила. 
Від неї чую  яблука  в саду. 
З емоцій ненароджених безсила 
плоть вірша,  ну, як відьма - на біду.     

Усе розумне – так, безмежна дурість. 
Шанс розмовляти з совістю на чесність.         
Незаперечні духи, живі - тухлі, 
якщо не віддзеркалюються в сенсі. 

Не зникнуть вири вирію без віри. 
Косметика галактик чого варта. 
Межа осяйних душ не знає міри. 
Світи обвила  ватра горе-ката. 

Я блискавицями роздертий на слова. 
Хіба, не  здатний? – Скільки в мені жертв!     
Я - неможливий, неосяжний з диво-лона! 
Ніхто не знайде в’язня серед треб. 

Я сонцем богообраний з очей. 
Примарився у драмі, як потворність 
у всіх гріхах окреслився з ночей. 
Як - незбагненна духу неповторність! 

Бажав і я побачити цей світ. 
А визнав  світ у собі – переможцем.       
Цю круговерть гармоній-середин 
достойних веселитись білим сонцем. 

Лють потойбічних привидів пізнав. 
Уповні бачив знаки транс-примар, 
які передбачали  кров розправ     
надміру змучених розбуджених посвар. 

Мені траплялось зріти свято гри, 
вагань і дій у культах аргументів. 
Я радо жив подобою землі 
під афоризми  вічних сентиментів.     

Мене обурював підрядник маячні. 
Мене повсюди ображали точки зору. 
Тепер обіцяний ілюзією в сні 
світ обездолити, розрізати покрову. 

Герої  п’єдесталів, плазуни, 
гидотні янголята віри й волі! 
А  що ж я виграв?  Винність у джури. 
Чому обліплений розправами недолі? 

Життя в поразках – осягне мій крик! 
Нестерпна теча,  що зотліє в себе. 
Поміж малечі  мріяти вже звик 
про Загадкове і Велике Серце. 

Іронію обожнюю тепер. 
Я  сам себе підніс у цю безвихідь. 
Допоки мав речей, допоки  герць     
розвів мій край, все спокушає пихіть. 

Бодай знайти єдиний острівець, 
щоби без страху чарувати мрію     
про цінність тимчасових окрілець 
первинних паростків заобрійного рію. 

Кому, як не собі – я дух і щастя. 
До чесноти в ілюзії Богів 
мені байдуже, бо дитя нещастя, 
йому так треба вирватись від злих. 

Шукав я у словах своєї правди. 
Пролазив у бравурність віршомазів. 
Мої реалії ніким, нічим не звадить 
на виявах падлючих фантомасів. 

Духів вогняна  камарилья - демон 
править ескорт вождів моїх істот. 
Склепіння наді мною наче кредо 
моєї доблесті ошуканий мій чорт. 

Я над усе хотів іще пожити, 
тремтіти   словом, звіреним у праці, 
але застиг вогонь, що мав горіти. 
Вивідувач душі - сили  найважчі! 

Без винятку, одразу чую голос 
відвертого, відкритого до світла.           
Моя снаго, віддай полям мій колос. 
Мріє моя, скажи, де доля біла. 

Лукаві вірять у світанки барвінкові. 
Гіркі  шляхи мій дух ведуть у пекло.   
Заціпило на зло смертям  у колі. 
Обрій далеко дивиться, як смеркло. 

Змішали білу сіль і чисту воду.   
А смертники в безсмертниках цвітуть.       
Хто чинить опір  Господу до поту, 
того шукають зараз і отут. 

А час іде, - нікому не завада 
вільно минути вічність в одну мить.   
Я обираю мить життя у надрах. 
Я вірю, що Господь мене простить. 




1 коментар

avatar
Власне, в цім тут суть справи! Цей текст був написаний  мною після естетичних та етичних вражень від рембівського  "П'яного корабля". Імперативи самотності і затятості привида усім давно зрозумілі, вони запозичені у французького поета Артюра Рембо, у нього одухотворений корабель-істота-мрець-привид веде  розповідь від першої особи,  чудова знахідка модерніста, з елементами аристократичної, міщанської   моралі описується морське, як псевдо-соціальне, середовище . А все інше у цьому тексті - це моя пізнавана усіма манера вільного вибору акцентів-слів і їх зв'язування у життєві смисли, безкорисливий інтерес співвідносити правдиве, потворне і трагічне, гармонійно чуттєве враження від етичних невизначеностей "існування образу  тіла-психіки-істот-примар-душі-духу-привидів" у художньому аспекті. Мій привид переживає зіткнення "безчуттєвих" жорстоких вражень, унього виникає згущене протиріччя між рівнями гедонізму у  конкретному бутті. Привид вміщує у себе-оповідача, образ  привиду поета. Його емоційна причетність  зацікавленого у простому пошуку"голосу добра" у собі, як життєвого смислу, згідно якого варто розпізнати в душі страждаюче добро, як засіб нагального зв'язку зі навколишнім світом  віруючого ліричного героя. Чому привид-поет бажає боронитися від абсурдних інтересів  отримати привілеї і блага  для себе особисто у  "відштовхуючого"  золоті правила етики негативному  сило-дієвому середовищі-часі? На це запитання ліричний герой дає власну відповідь. Шукайте її  у запропонованому тексті.

Залишити коментар

avatar