За вікнами блукає Герніка – і чавить яблука та сливи,

І зазирає під повіки твоїх кімнат.   

А у кутку собі хропить старий armario аmarillo*.

Дитя складає до шухляд  хмаринки, ґудзики і мрії.

Хмаринки, ґудзики і мрії дитя складає до шухляд.

І розквітає барбарис, читає казку Барбаросса -

Десь біля гойдалки  чатує руденький кіт.

Та знову Герніка - вона біжить розпатлана і боса,

Та ще не час – (дитина спить!) - її чекати на порозі

Біду чекати на порозі іще не час - дитина спить.

У шкіряному портмоне – портретне портативне  диво:

Родинне фото, на якому дитина й тигр.

Це гра у герць. А за вікном – гарцюють Герніка та злива,

І є один пророк – це ти,  і є один порок – безсилля,

Лише один порок – безсилля, коли пророк – це тільки ти.

Ти залишаєшся сама. Забулось те, що не збулося -

Вже років п’ять як Барбаросса знов на війні.

І все що є –  маленький світ, ці очі, це руде волосся

Ти – на натягнутій струні, бо ж Герніка – вже на порозі.

Ти чуєш?  Чуєш? На порозі! Ти – на натягнутій струні.

Вона заходить і стоїть - теля, скривавлене і кволе -

Ніс, роги, пасма, чорний німб із мертвих мух,

Страшенній сморід. А дитя без остраху проходить поряд

І олов’яного солдата вкладає до безсилих рук.

І непохитного солдата до маминих вкладає  рук.

*armario аmarillo - жовта шафа