(навіяне картиною І. МАРЧУКА)

Так болить, що забудеш, як звати…

А до висі ще потяг таю!

Птиці, як на призначене свято,

прилітайте на осінь мою.

Прилітайте! Покличте навзаєм.

Вам накрию степи, як столи.

Привітайте мене з урожаєм,

срібнокрилі мої ангели.

Лише вам я приречено вірив –

бився, рвався, звільнявся од пут.

Хай «послушники» линуть у вирій.

Бунтарі, залишайтеся тут!

Як послів, одарю вас дарами

(будуть ті «хабарі» чималі…) –

не шпаківні збудую, а храми

на своїй непорочній землі.

Може, й досить, пресвітлі чугайстри,

аби ви прокричали згори:

«Потрудився на славу ти, Майстре!

Вільно жив, то достойно й помри!»

Серафими мої стоголосі,

я ваш спів і понищеним чув.

Прилітайте-спішіть в мудру осінь!

Разом з вами ще в зиму злечу.