Коли в кулаці - зима...

---

Про що ти говориш, коли в кулаці - зима,
класична, неначе танго, і чиста, немов узбіччя?
Як ти розпрямляєш кулак - і з нього, немов узвар
із кухля, стікають помилки і принципи дієтичні?

І люди втікають у тропіки, смагляві та неблизькі.
І той, хто палив ліхтарі, як палить відлюдник - люльку,
рушає з твоїх думок - й зміїсто сичать піски
від кроків його, безболісних, немов дорогі пігулки.

І той, хто лежав крізь твій солодкий прокислий джаз
скажених вві сні колін й великих китайських пальців,
готується, наче лист, втопитися в диліжанс
поштових богів романтики, яка помирає вранці.

І той, хто тобі набрид, приручений, наче ліс
рудавих іржавих сонць, що вам не сідали довго,
прямує в планету Б, неначе в сідницю - шприц,
і, наче Маленький Принць, об вулицю ріже ноги.

І навіть планета А - твоя, до кінця судин
нечастих веселок та до кінчиків білих сходів,
з кривавим обличчям йде...
А ти тут собі сиди,
тримаючи, мов кота, за шию свій хворий подих.

І що тут казати, як зима в кулаці мовчить,
шукаючи співчуття в китайців та у печатки
із штучних дротів й тепла людей, що були б чиїсь,
якби їх не приручати.

---