наші мертві | Публікації | Litcentr
09 Травня 2021, 19:39 | Реєстрація | Вхід

наші мертві

Дата публікації: 30 Грудня 2014 о 15:56 | Категорія: «"Золотой фонд" ресурсу» | Перегляди: 1403 | Коментарів: 1
Автор: Ірина Шувалова (Всі публікації автора) | Зображення: Текст номіновано

1. 
наші мертві у відповідь завше мовчать
наче річища їхні роти пересохли
з-під повік у них крапає чорний пісок
заїдає іржа їхні давні печалі
наші мертві у відповідь завше мовчать

наші мертві жують свої довгі сліди
проводжаючи наші човни з-під води
забрідаючи поночі в наші сади
з тарілок підбираючи крихти сумління
наші мертві пускають глибоке коріння
в наші види й роди

наші мертві мовчать
наші мертві лежать
між хребців у них ріки піщані біжать
їхні зуби заціплені стиснули міцно
молодої трави арматуру залізну

наші мертві як бронзові дзвони гудуть
ешелони дощу в їхніх жилах ідуть
і каміння сліпе 
і коріння зміїсте
їм у чреві землі поступається місцем

наші мертві ростуть уже вищі за нас
наші мертві несуть нам у вузликах час
і завжди не здолавши дороги
розсипають його нам під ноги


2.
дід мій до твого діда гукає на гору з гори
каже лисину потираючи під картузом своїм
«що, не набридло ще вівці пасти ідоле ти старий?
давай я своєю а ти чужинською але якось погомоним»

дід твій до мого діда озивається через плече
«ти дивися там балакучий бо сонце в голову напече
добре б сісти поговорити але в роті каміння й пил
дивись які жовті високі квіти повирóстали з наших могил»

дід мій говорить до твого діда а вуст і не розмика
«справді той хто від мене до тебе піде мусить швендяти по кістках
скільки світлих сестер і братів веселих з’їла сліпа доба
хто від тебе до мене морем плистиме веслуватиме на гробах»

дід твій моєму дідові простягає костур кривий
«я як глина буває що більше мертвий а буває майже живий
часом тінню від птахи нестримно лину часом каменем тяжко лежу
тож ходи на гостину я тобі свою синю вотчину покажу»

від мого діда до твого – стільки не їхніх воєн і лих
стільки мертвих – що в себе на плечах ці мертві легко втримують всіх живих
гори трав озера каміння і неораний лан води
і пилюка в якій уже три покоління затоптують їхні сліди

дід мій говорить до твого діда 
«я б і ладен зібраться в путь
але може таки спершу ти – а я слідом?»
«оце-то послав мені бог сусіда!»
а море між них рожевіє блідо
і гори між них гудуть


3. 
сторож своєму ворогу
ворог своєму брату
жити на світі дорого
дешево помирати
вити ходити поночі
ткати дороги довгі
зносяться зуби вовчі
втомляться вовчі ноги

дерево в білих сутінках
човен у срібній мряці
дешево долі гнутися
дорого випрямлятися
лити на руки літепло
дихати в комір зношений
все що з нас нині витекло
стане ріками божими

свисни з німого пагорба
з дому піду й розтану
крапне червона ягода
там де мене не стане

трави згребу налякані
в ризницю рук простертих
ось і розбіглись маками
наши блаженні мертві


4. (до Лишеги)

і дерево те між дерев що втомилось стояти
лягає і слухає жовту запалену землю
її глухувату і трохи незвичну вимову

вночі по розбитому пляжу іди на маяк
коли вже втомилась від цілості чаша твоя
господь її тріщинки світлом заклеює знову

ще стільки птахів заночує у нас в голосах
об камінь як перше ламатиме зуби коса
і грізно шугатиме полум’я болю з-під ребер

ще стільки зірок не засвічено в нашому небі
йдемо між водою і мороком десь посередині
і грізно залізно дзвенить під ногами роса

і хто нас навчив говорити і хто обіцяв
що слово зав’яже у вузол стрілу і стрільця
що слово спинятиме ріки здвигатиме гори

натомість ця мова тече з наших дір і щілин
не скорена ротом не втримана сіттю судин
бери її в кліщі вона проступає крізь пори

так дерево лігши знаходить коріння своє
щось трепетне вище і віще із нас постає
і повниться співом порожня хребта бадилина

на пляжі нікого і вітер штовхає у спину
палає полин і з пітьмою вогонь заграє
і море із ніг наших босих облизує піну



1 коментар

avatar
-1
очень хорошо, а без первого текста, по-моему, вообще прекрасно.
номинирую.

Залишити коментар

avatar