із моря виходять народжені вперше боги

так пишуться книги чудес на піску під ногами

ненатла вода поїда золоті береги

які ще ніколи й ніхто не назвав берегами

ще речі не мають імен а початки кінців

в мовчанні своєму гора ще далека від горя

ще з лука не пущено спритних смертельних гінців

назустріч чужинцям які по-чужому говорять

вуздою мовчання загнуздано ще язики

співати і славити сонце дано без’язиким

і вперто щоранку розорюють жайворонки

своїм голоском замалим небеса завеликі

хоч вії неназваних таїн тривожно дрижать

та сутність іще у безпеці за сонмом серпанків

покоїться мова у горлі як лезо ножа

щоб піхви солоні й тісні розкроїть наостанку

покоїться мова це спокій сухого зерна

що містить в собі проростання жнива і хлібини

і речі не знають про власні свої імена

що зблискують в темних глибинах як срібні рибини