ПЛАЧЕШ | Публікації | Litcentr
22 Червня 2021, 11:49 | Реєстрація | Вхід

ПЛАЧЕШ

Дата публікації: 17 Квітня 2012 о 15:52 | Категорія: «"Золотой фонд" ресурсу» | Перегляди: 1078 | Коментарів: 1
Автор_ка: Анна Малігон (Всі публікації)| Редактор_ка: да | Зображення: текст номинирован

Сестро, коли ти плачеш, я стираю із тебе плями,
і цю передчасну осінь з її недозрілими журавлями
хвилини тугого проходження в янгольську хвіртку,
хвилини, коли починаєш палити з фільтра,
а жити – з фіналу, і ліва тремтить, як убивця,
коли вже не можна – назад, а вбивати – стомився.
Сестро, візьми ці ліси, ці хатини і скриню з ляльками,
і жито над прірвою – те, куди ми тікали,
потріскане фото – сепія – без рамки, печаль дитинства,
що у затишній кишені могло вміститись.
Убий мене на світанку, а я повернуся під вечір,
довести великі надії, маленькі втечі…
Сестро, де наші плетені гетри, навушники і палатки?
Ти влипла в таку чистоту, що не видно, куди стріляти…
Сестро, не плач, наші феньки вже пахнуть чужими руками,
земля не пригріє – вона кам'яніє, вона уже – камінь,
і близько суддя, той, кому ти не кинеш на лапу,
ми носимо GUCCI, CAVALLI, ми жлуктимо граппу,
і нищимо все, що не підійшло нам.
У нас на руках підростають гаванські бішони.
Сестро, коли ти плачеш, я знаю, що ми знайшлися
у цьому тумані, де потягів свист – гострішим
здається, ніж будь-коли, де початки
нашої спільності б’ють висоту, як чайки,
де страх перебільшує тінь, як дитина – почерк,
де схований ніж кровоточить, а час пісочить…
Знайшлися, і ось - ця спонтанна твоя присутність
за спиною, в тінях, колюча й дзвінка, як суфікс,
мене дістає і тримає, штовхає і ловить
на тому, що я вже не знаю, з якого слова
почати солодку напругу, щоб знову - поряд
відчути тебе, як голодна гвинтівка – порох.

Сестро, візьми цю війну, достріляй, догуляй, а мені би
спокійно ростити нулі, як арабські німби,
крізь них пропускаючи наші поразки, прибутки.
Плач, я так хочу з тобою бути…




1 коментар

avatar
Вітаю!

Залишити коментар

avatar