Спалахнуло Сонце у грудях,

і Меркурій диктує рядок,

і Венера, завсіда студій,

вивіряє з ним кожний крок,

і луною мелодій Нептуна

плаче Місяць – небесний приймач,

на розрив серцеві струни

випробовує Марс, і плач

той горючий влива Юпітер

в ненажерливу ватру зір,

і Сатурн щодобовий вітер

гонить в надра мої, у надір,

де одвічних сивин Прозерпіни

ворушить скам’янілий шиньон,

де з Ураном Плутон до загину

небо з пеклом міша – й Хірон

поринає у несвідоме,

і мене вже на всіх не стача –

ще встигаю поставити кому,

і стискаюся в точку. Хоча…