Сніг залітає в роззявлену пащу трамваю,
Я зустрічаюся з сонцем десь на Коперника.
Пальці повільно у середньовіччя вмеррзають,
А я заріклася зі Львовом бути відвертою.

Літо встає з-під землі як скелет покійника,
Лізе до шафи моєї знайомитись з іншими.
Я не забула, хоч загубились свідки:
Спогади-гади лагідні мізки знівечать.

Я - на вокзал, щоб розчинитись в натовпі,
В потяг стрибнути, розтанути в теплім келисі!
З кимось чужим розділити полицю напіл
Столиком з шоколадкою посерединці.

І говорити весь день, розсипатись бісером,
Долю свою жартома ухопить за барки...
Я повернуся швидше за все ненавмисне,
А зараз - в Харків!