вкриваються цвіллю зелені будинки Венеції

в шпаринах між вікнами й стінами селяться протяги

кімнати під дахом розпродують нині за безцінь

прокислі мов шафи наповнені вимоклим одягом

давай собі купимо затишне тепле горище

нехай підвіконнями плавають квіти і окуні

нехай сняться сни неправдиві і все-таки віщі

і очі солоними зранку стають і глибокими

ми нині так рідко виходимо з наших будинків

з холодних сліпих кам’яниць повних моху і сирості

губами ворушимо слів боїмося мов дикі

удень ми зникаємо за ніч встигаючи вирости

танцюємо реґґі навчилися плавати брасом

тамуємо спрагу розмовами ми та все мало нам

і всі наші спогади про підсвідоме прекрасне

на вилицях вулиць позначено шрамоканалами

усе що потрібно для щастя купуєм в аптеці

і серце покрите лускою ховаємо в пазуху

я житиму так доки в котрійсь із наших Венецій

навік не настане травнева омріяна засуха