урбаністичне (місто Каїна)

місто в нашийнику зашморгу з вигнутих колій

кліпає сонно повіками вікнами офісів

всюди реклами молитви святій кока-колі

і непорочності тампаксів-памперсів-олвейсів

жовті трамваї із дзенькотом котять по рейках

ти вже поволі стаєш запилюженим каменем

що помирає на площах провулках алейках

де грали в піжмурки весело Авель із Каїном

потім когось хтось убив але це не важливо

не звинувачуйте автора в кривді історії

залишки снігу так жадібно злизує злива

з площі старезної з сірих кісток її

ти вицвітаєш мій хлопчику з телереклами

Каїном бродиш по місту ночами безсонними

в темних кімнатах кохаєшся із дзеркалами

з тими твоїми найбільш ерогенними зонами

довговолосі дівчата з навколишніх селищ

руни карбують на мокрій бруківці підборами

ти свою втому дахами мов небо розстелиш

шкіра вдихатиме вітер забитими порами

урбаністичне (місто Авеля)

гуркіт дощів водоспадом стікає у жолоб

ринви плюються брудними холодними хвилями

кров’ю розталих снігів захлинається голуб

небо проштрикнуте наскрізь готичними шпилями

місто лежить в березневому сні –  напівкомі

відблиски фар ріжуть вени його асфальтовані

краплі з дахів неприємно так сиплють за комір

люди за зиму забули навіщо і хто вони

з вирію вирину вистрибну криками сойки

видихну дим наковтавшись отрути легенями

вуха у плейєрах – вмруть не почутими зойки

мамо це важко це страшно це жах бути генієм

ніч моя вбрана у холод і чорні вельвети

темноволоса красуня принцеса нечувана

вулиці в тишу ховають чужі силуети

вечір застиг шепочу дощу переночуй мене

всі ліхтарі відвернулись – для них це не втрата

смерть вже за мною женеться голодна захекана

щоб я побачив що зовсім не схожий на брата

мамо мене убивали уламком від дзеркала