БЛИЗНЮЧКИ

---

Я у шість не любила зеленку і вазелін.

Імітувала хвороби, постійно губила ручки.

Підходила до чужого вікна, що росло із землі,

а з нього дивились на мене сусідські близнючки.

Їх каламутні погляди з-під широких лобів,

їх безкінечна слина й короткі стрижки.

А ще в них був тато і він їх, здається, любив.

Ставив по черзі на підвіконня і гладив ніжки.

Я поверталась додому, лаяла школу, їла обід,

ловила в тенета заздрощів оті сопливі моменти,

згадувала щосили, яким був мій дід.

А мама, затуркана, бігла по аліменти.

І коли закривалися двері, вимикалося світло,

усі на світі секрети розлазилися по фантиках,

я уявляла, як сильні руки, ніжно і вміло

одягають на мене форму і білий фартух.

А місяць вростав у осінь уламком ребра.

І вже нічого на світі не мало значення…

…І кожного разу мама казала, що хоче мені добра.

І просила пробачення.

04.10.2009

---