танці на лезах трави не минають безболісно

шкіриться сонце з очей твоїх злих і колючих

ночі в які ми пірнаємо важчають вужчають

в наших розмовах мовчання торкається голосу

хто нас забуде і хто відспіває нас пошепки

молишся східному вітру лягаючи спати

зливи себе розпинають на ткацьких верстатах

ночі в які ми пірнаємо тоншають довшають

знаєш тобі все повернеться кожна від кожної

інша і кожна від кожної трохи триваліша

пам'ять – рукопис який не горить хоч ти й палиш –

наші подушки наповнює снами тривожними

ночі все важчають нас безсоромно обмацують

нас незабуте непройдене мучить і точить

лиш сподіваюся право останньої ночі

вступить мені ця брюнетка зі срібними пальцями