я не вмію нормально віддати. у мене не вміють забрати.
перетримую в собі.
власне в цьому я бачу найбільшу проблему для нашого брата.
поклоніння особі.
покоління особи.

парадокс ототожнення долі поета і долі босоти
все ще досі і далі.
я чекав, що усе це повинно залишитись у дев'ятсотих.
як завди не віддали.
як?.. зажди.. не віддали??

я би й радий зламати традицію. тільки б без рук. чи чужими
загрібаючи попіл.
не при владі не визначиш важелів впливу чи руху режиму.
та хотілося б попід.
ні до тилу, ні в опір..

одягну двоколор свого прапора, пляшку запхаю під пахви:
відірватись при свідках.
якщо це не твій запах, а дуже потрібно.. то мусиш. то пахни.
то світи'. наче свічка.
хоронися у звитках.

зрозуміти ці тексти не прагну, бо це вже не мій ієроґліф.
квзімодо-потвора.
він звисає постійно над нами, ми схожі на тіні дамоклів.
ми згубились по творах.
паралелях. повторах.

історично складались невдалі моменти і вдалі. чергові
ті чи ті над слідами.
не поезій чи прози, а мову хотіли насправді чи говір.
мова, проза - злі дами;
ми мов поза складами.
і нарешті закінчу, бо справді стомився. мене поновили.
знов. назад до колони.
звинувачую вірші, котрі ще не стали (чи будуть?) новими.
це прикраси-кулони.
парафрази.
полони.