І сказав мені Бог:
Ти поет
І у глизявий ґрунт голови
Насінину поклав

І сказав моїй матері:
В тебе -- поет
І забрав він у неї терпимість
І ласку
Насінині так краще, сказав
А тобі стерпиться

І судженому сказав:
Вона -- поет
І віддав він йому ласку 
Й терпимість
Та посіяв тирлич
Коло самих воріт раю

Все мовчало насіння
Не спішило із мене рости

Що ж то буде? -- 
Писала я, коли пальці зеленими стали
Опадали по осені
Й брунькувалися навесні

Що ж то буде? -- 
Коли із хребта від удару об гостре
Потекло молочко
І запахло зелом

Що ж то буде? --
Співала я, коли голова оберталась
За сонцем
А лице по зернині клювали пташки

І якось
Проросло з моїх ніг коріння
У замизьгану твердь ескалатора
Й не змогла я зійти
І ніхто вже не зміг

Моя мати того дня
Запізнилася на роботу
Бо метро перекрили

-Самогубця чи бомба?-
Питали люди.

Але тільки Бог, тирлич і мати,
Що в той день завбачливо
Не лишила мені ключі,
Знали, що скоро збирати врожай
Із поета.