У місті моєму – ніч.

Із нею я віч-на-віч.

У морока – шепіт чи клич?

Пам’ятаю одне – ніч.

 

Липневому вітру – дути,

Десь спів у вікні – чути.

До світанку йому – бути,

Ломити тонкі груди.

 

Тополь чорнявих – відсвіт.

Дзвін на баштах, в руці – квіт.

Крок оцей – нікому – услід.

Тінь існує, а я – ні.

 

Вогні – з намистин джгут.

У роті присмак отрут.

Звільніть від щоденних пут.

Я друзям приснюсь отут.

 

Марина Цветаева „В огромном городе моем ночь...”

 В огромном городе моем - ночь.
Из дома сонного иду - прочь
И люди думают: жена, дочь,-
А я запомнила одно: ночь.

Июльский ветер мне метет - путь,
И где-то музыка в окне - чуть.
Ах, нынче ветру до зари - дуть
Сквозь стенки тонкие груди - в грудь.

Есть черный тополь, и в окне - свет,
И звон на башне, и в руке - цвет,
И шаг вот этот - никому - вслед,
И тень вот эта, а меня - нет.

Огни - как нити золотых бус,
Ночного листика во рту - вкус.
Освободите от дневных уз,
Друзья, поймите, что я вам - снюсь.