LITCENTR

на мій погляд, фінал є чимось чужерідним на фоні сукупності зібраних Вами образів. адже постулювання ніколи нікому нічого не приносило гарного, тому і проповідування про "найважливіші слова" здається недоречним.
загалом текст досить пишний, переповнений гіперпоетизованими образами, на зразок демона і кішки, блискавки, що перетворює на попіл, розподілом серця і розуму. Думаю, якщо б у цей багатий словниковий запас, яким Ви оперуєте, вкласти якусь цікавішу неповторну думку...
у Вас є потенціал. я би порадила для початку позбавитись від гіперпоетичності, пафосності у тексті - викреслити з лексикону всі ці серця-душі-демони та інші абстрактні поняття. цей текст вже склався, але будуть ще, і вони можуть бути набагато кращі, якщо Ви, звісно, не відмовитесь від творчого зростання та якісної критики Ваших текстів.
вітаю на сайті!

ага, зрозуміло - про сови і печери. можливо, я десь не дочитала, що то слова, чи так само вийшло...
слова, що лікують- на зрізі штампу, ніби, час, що лікує, ось чому різонули. все ж таки текст вище середнього, було б краще уникнути такого словосполучення, як на мій погляд.

Для мене текст знову виявився задовгим, але - о, диво! - я врешті-решт змогла дочитати його до кінця))))
Якщо дозволите, кілька уточнень: "як печери і мамонтів – мертвими совами – в рот,/притискаючи дихання вуст, – зачерпнути й віддати" - чо? печери в рот, чи мамонти в рот, чи мертвими совами в рот - просто меня, як читачу, жоден з варіантів не прийшовся до смаку
і наприкінці мені здалося, що текст почав вицвітати. слова, що лікують, - особливо різануло слух.

як на мене - забагато зібрано всього, думка втрачається у розрізнених фрагментах. забагато оголених нервів, облізлих шкір та дірявих сердець - це все ж таки літературні кліше, вони втрачають зміст від багатошарового повторення, тому вихолощують текст. тим паче, сам вірш про "вкорочувати собі віку", а це вважаю досить слизькою темою, яку юзає кожен підліток, що намагається висловити себе через поетичну мову.
напочатку мені сподобалось про регресію, про "ваше обличчя не ваша помилка". в фіналі непогано ввернули сферичне пекло. "чорні вовки одягають шапки/ за мною ходить беззахисна злість" - це навіть дуже вдало, від цих рядків віє моторошністю, якої, певно, і намагався досягнути автор.
в цілому - нейтральне враження, багато клішованих мотивів смерті та відчаю, які можна було би викинути або замінити речами на зразок тих самих лякаючих чорних вовків.
п.с. візьми зі собою - візьми із собою?

Доволі таки непоганий початок - до слів про снігову завісу, - який до кінця тексту все більше розбавлявся висловами на зразок "посивілого майбутнього" або твердженням про те, що після всіх ураганів настає затишшя. (перше пафосно, друге очевидно).
чомусь торкнуло про те, що коли хтось плаче, то він втрачає обличчя. уявився такий собі ридаючий чоловічок, що наосліп шукає на підлозі обличчя . але ці рядки зіпсувало продовження-розжовування, мовляв, обляччя не треба втрачати.
непогане враження загалом, більше сподобалось.

тишина движется не сдвигаясь - это гуд

я так понимаю, что название концептуально)
но мастерство, с которым мне пришлось целиться по названию в ленте, чтоб открыть текст, сродни мастерству латышского стрелка)))

такой текст можно брать в руки и разминать на формы - а он опять восстановится, не потеряв сути

в чому в такому разі проявляється експериментальність тексту?

спасибо) старалсо)))