Видавництва і перекладацтво про ставки за переклад. Пряма мова
Дода_ла: pole_55 10 Червня 2021 о 10:40 | Категорія: «Статті» | Перегляди: 16598
Матеріал підготува_ла: Ана Море | Зображення: Радіо Культура
У радіодокументальному фільмі для Радіо Культура книжкові перекладач_ки, а також видав_чині і представни_ці перекладацьких ініціатив розповіли Ані Море про те, скільки коштує книжковий переклад в Україні й потенційні шляхи розвитку й підвищення тарифів. Публікуємо розшифровку етеру з дозволу Радіо Культура.
«Шість з половиною хлібин: скільки коштує книжковий переклад в Україні». З такою назвою у 2019 році вийшла публікація на сайті Читомо. Книжковий переклад — це важка інтелектуальна праця, яка серед іншого потребує емоційної залученості та глибокого відчуття мови. Книжковий переклад — це зовсім не про переписування слів однієї мови іншою.
Одна перекладацька сторінка — це 1800 знаків. Перекладачі та перекладачки витрачають на роботу над однією такою сторінкою від 20 хвилин до 6 годин, у середньому — годину 15 хвилин. Переклад зазвичай оплачується одноразовим гонораром. Працюєш над книжкою два місяці чи пів року, стільки ж і чекаєш на гонорар, розповідають перекладачки та перекладачі. Кажуть: буває платять аванс.
Мене звуть Ана Море. І останні місяці, спілкуючись з перекладачками та перекладачами, я дізнавалася, чи можуть люди, завдяки яким українською говорять Герман Гессе та Жорж Санд, Сильвія Плат та Джордж Орвелл, повноцінно себе забезпечувати та почуватися захищеними. Про стан галузі говорили також з видавцями та видавчинями.
Гєник Бєляков працює перекладачем-фрілансером 6 років. Наприклад, для видавництва Komubook він переклав «Голий ланч» та «Наркоту» Вільяма Берроуза, а також «Страх і відразу в Лас-Вегасі» Гантера Томпсона.
Гєник каже: перекладати бізнес та піар-тексти — це швидші гроші. Але він хоче, аби бітники говорили українською, він прагне працювати виключно з книжковим перекладом.
«Якщо ми беремо більш-менш стандартний роман довжиною 250-300 сторінок середньої складності (не «Улісс» Джойса), то на переклад потрібно від 2,5 до 3,5 місяців роботи.
Я неодружений, не маю дітей, особливих проблем зі здоров’ям. На що я можу витрачати гроші? Навчання, подорожі, розваги. Дивлячись, скільки хто на це витрачає. Наприклад, візьмімо житло. Скільки ти витрачаєш на житло? Які умови для тебе комфортні? Як для людини, що живе досить аскетично, але платить за житло, мені достатньо. Я не вмираю з голоду, можу купити собі продукти. Але якби я хворів чи хотів частіше їздити за кордон, то це вже було б проблемою».
Гєник Бєляков розповідає, що на українському ринку дуже велика вилка тарифів, які вважаються більш-менш прийнятними. Хтось вважає 35 грн за сторінку достатньою ціною, хтось каже, що менше як 135 грн — це надто мало.
Тоді як згідно з постановою Кабміну «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав» №72» від січня 2021 року оплата за сторінку перекладу має починатися з 215 грн.
Гєник каже: жити в столиці можна, але це не є конкурентною зарплатою для Києва. До прикладу, якщо вирахувати середнє за усі перекладені ним книжки у 2020 році, на місяць у нього виходить близько 9800 грн зарплати.
«Багато перекладачів стикалися і з нижньою планкою, і з верхньою. У 2020-2021 році все ще є видавці, що пропонують дуже низьку оплату у порівнянні з середньою реальною по ринку. Середньою, яку знають люди, котрі працюють у цій сфері.
Якщо люди стикалися з закордонними замовниками, то вони прекрасно знають, що за 1800 знаків художнього перекладу можна отримати 10 євро. Можна отримати й більше. Різниця велика: чи це 120 грн, чи це 10 євро».
Економістка Центру економічної стратегії Ганна Сахно розповідає, що середня зарплата в Україні станом на березень 2021 року — 13 600 грн. На Дніпропетровщині, Донеччині, у Запорізькій та Київській областях — зарплата вища за середню. А у Києві середня зарплатня на 50% більша, ніж у середньому по Україні.
«Перекладачі та перекладачки входять до виду економічної діяльності «професійна наукова та технічна діяльність». Це той вид економічної діяльності, який використовує Держстат. Там середня заробітна плата становить 18 768 гривень.
Якщо ми візьмемо середню заробітну плату книжкового перекладача 9800 гривень, то тільки у кількох секторах України заробітна плата схожа на неї. Наприклад, у будівництві. А також у бібліотеках, музеях, інші закладах культури. Також така зарплата — це поштова та кур’єрська діяльність. У всіх інших сферах вона набагато вища».
Перекладати так, аби за робочий день отримувати 800-1000 гривень — це ілюзія для книжкового перекладу, вважає перекладач. Адже художня література — це не технічний переклад, часто спрощений спеціальними програмами й повторами в тексті.
Наприклад, Ольга Любарська, котра переклала «Під скляним ковпаком» Сильвії Плат та «Міста для людей» Йена Гела, зараз якраз більше працює з комерційними замовленнями. Для неї менш як три євро або 100 гривень за сторінку книжкового перекладу — це принизлива сума.
Але проблема не тільки у тому, що багато українських видавництв не можуть собі дозволити платити й 3 євро. Просто комерційний переклад — це постійний потік роботи зі стабільною оплатою. Тоді як книжку перекладаєш від півтора до трьох місяців у середньому. А іноді й пів року та більше. І увесь цей час потрібно за щось жити. А потім, каже Ольга Любарська, ще й доводиться постійно нагадувати про себе та просити про оплату.
«У мене завжди були інші джерела доходу. Після ситуації з невиплатою гонорару упродовж 9 місяців, я зрозуміла, що не можу собі дозволити відмовлятися від комерційних замовлень заради художнього перекладу. Тому що я просто не виживу.
У когось є родина, яка підтримує, дозволяє працювати в задоволення. У когось — інша високооплачувана робота, вільні 20 годин на тиждень, які можна витратити на таке дороге хобі. Я зрозуміла, що для мене це просто дороге хобі, яке я не завжди можу собі дозволити. Я не завжди можу собі дозволити курси з фрідайвінгу, і не завжди можу дозволити собі перекласти книжку».
Проєктів книжкового перекладу з адекватними умовами роботи та оплатою може бути 2 на рік. Окрім того, перекладач чи перекладачка також мають немало додаткової неоплачуваної роботи. Досліджують тему, контекст, автора.
«Ми погоджуємо редактуру, коректуру, робимо літературну розвідку. Наприклад, через 2 місяці треба якогось автора чи якусь авторку перекласти, а я книжку 10 років тому читала. Треба її перечитати. Може, є якісь листи. Може він якісь інтерв’ю про неї давав. Тобто купа неоплачуваної роботи. І виходить, що людина зайнята цілий рік, а потім виходить 2 книжки».
При цьому видавці чи видавчині часто ставляться до перекладачок і перекладачів як до підрядних працівниць і працівників. Ольга Любарська каже: не можна сприймати та оцінювати художній переклад, так само як комерційний текст.
«Цей художній регістр дуже багатий і різноманітний всередині себе. Людина, яка крізь себе це пропускає, залучає в собі й своєму мозку набагато більше всього, ніж під час роботи над комерційним перекладом. Це має бути дорожче просто тому, що це сильніше виснажує.
Справедливість, мені здається, полягає в тому, щоб людина не шкодила собі цією роботою. Жодна краса, жодне мистецтво не варті страждань. Варто спитати у себе: а чи буду я страждати взявшись за цю роботу за ці гроші? А якщо не буду, то буду щасливою, чи просто вийду в нуль?»
Коли між перекладачами почалася розмова про те, що має існувати мінімум, нижче якого ставки гонорарів не можна опускати, з’явилися й ті, хто були проти.
«З’явилися ті, що почали казати: «А якщо я можу собі дозволити працювати за менші гроші?!». А я кажу: «Візьміть їх, віддайте на благодійність те, що вам не потрібно». Чому об’єктом вашої благодійності стає комерційний замовник, який заробляє вашою працею?
Віддайте зайві для вас гроші у фонд «Старенькі», дітям у «Таблеточки». Є купа способів витратити зайві гроші. Але візьміть їх. Адже ті, хто не може собі дозволити працювати за безцінь, будуть змушені мати справу з вашим демпінгом. Тим, кому важче, ніж вам, треба буде доводити, що їм потрібні ці гроші».
Микита Янюк перекладає мальовані історії — комікси або, як він каже, мальописи. Для нього це теж не основна зайнятість. Каже: встиг попрацювати майже з усіма видавництвами, які роблять комікси в Україні. З переважною більшістю працювати дуже приємно. Але іноді тарифи на книжковий переклад, м’яко кажучи, дивують.
«Один український видавець пропонував перекласти фентезійну книжку. Якби це було не листування на пошті, то я б засміявся в обличчя, почувши цю ціну».
Микита Янюк — один із засновників проєкту «Третя паралель». Він роками залучений у фан-спільноту коміксів в Україні. А для «Третьої паралелі» записав уже понад 60 годин розмов з видавцями, видавчинями, перекладачами та перекладачками. Каже, що так добре знаючи ринок, може зрозуміти затримку гонорару з боку видавця.
«Я сам дуже добре розумію, що таке мальописний ринок в Україні. Коли мені видавець пояснює ситуацію з затримкою, я знаю, що так і є, нічого з цим не зробиш. І якби він міг, то вже справді заплатив би мені за мою роботу».
Микита вважає, що є видавці, які просто видають усе, що продасться. А є видавці, які прийшли у цей бізнес, аби в Україні побачили знакові роботи, які вони самі читають десятками років.
«Є видавці, які займаються цим просто тому, що можна заробити на супергероїці чи артбуках по іграх. А є видавці, які наймають перекладачів, котрі справді розуміються, котрі працюють з сенсами. І тоді це цінується вище».
Галина Герасим перекладає 1-2 книжки на рік. Саме вона у співпраці з Олесем Петіком переклала «Американських богів» Ніла Ґеймана. Оскільки для неї це не основна робота, може собі дозволити погоджуватися виключно на ті проєкти, які їй цікаві, та які адекватно оплачуються.
«Я розумію, що видавництво книжок — це не торгівля нафтою. Розумію, що видавець не сидить на золотій горі, не бажаючи поділитися з перекладачкою. Хоча деякі видавництва приблизно так і виглядають. Я розумію, що видавцю теж хочеться їсти. Але мені здається, що в Україні загалом дуже мало цінується інтелектуальна праця».
Галина Герасим вважає, що часто потреба заробляти змушує перекладати швидше, аби встигнути взяти більше замовлень. А це породжує послівні переклади із запозиченим синтаксисом. В іншому разі потрібно шукати грантові проєкти. Тоді видавництва можуть собі дозволити платити більше. Каже: має бути уявлення, що інтелектуальна праця — серйозна.
«Перекладачки — це ще не найбільш упосліджені люди. Редакторкам, редакторам, коректорам та коректорам платять ще менше. Я взагалі не знаю, як ці люди виживають».
А ось для Ірини Савюк переклад — основна робота та єдине джерело доходів. Саме вона переклала «Поклик монстра» Патріка Несса та «Бійцівський клуб феміністок» Джессіки Беннет.
Розповідає, що теж свій найбільший гонорар — 10 доларів або 270 гривень за сторінку — отримала за комікс.
«Загалом по сумі вийшло не дуже багато, бо комікс не має багато тексту. Але я могла ці кілька тижнів роботи повністю зосередитися на коміксі, бо знала, що отримаю нормально. Загалом найменша ставка — 135 грн. Я вважаю, що це мало».
Але важливий не тільки тариф, а й ставлення. Ольга Любарська раніше розповідала, що перевірка й затвердження редакторських і коректорських правок — це неоплачувана робота. Поза тим іноді доводиться просити показати редагований текст чи зверстану книжку, часто доводиться просити. А перекладачки та перекладачі відповідають за результат на виході, не менше, аніж решта команди Ірина Савюк каже: були такі ситуації, коли здаєш переклад, а у відповідь — ні слова від видавництва. Минає якийсь час — і ти з подивом бачиш перекладену книжку вже в продажі.
«Мені дуже не подобається, що слово редактора чи редакторки буває головним. Тобто перекладачка віддала переклад — і все. Текст вона більше не бачить. І випрошуєш надіслати правки, верстку. Це ж не для того, щоб сваритися з видавництвом. Просто це моя робота. Я ж мушу відповідати за це».
І тут йдеться про банальну повагу до роботи перекладачки чи перекладача. Видавництва часто хочуть переклад швидко, дешево, але при цьому якісно.
І Ірина Савюк, і більшість перекладачів та перекладачок, з якими мені вдалося поспілкуватися, переконані: у маленьких видавництв більш людяний підхід до роботи. Вони просто не можуть собі дозволити поганого перекладу, не можуть дозволити, аби книжка не продалася. За якісний результат малі видавництва готові платити більші гонорари.
«Малі видавництва хочуть, щоб якість була хороша, щоб було комфортно працювати. У них є свій пул перекладачів та перекладачок, з якими вони постійно працюють. Великі видавництва, за моїми спостереженнями, не дбають про це. Попрацювали з одним, їм чи перекладачу щось не підійшло — окей, знайдемо іншого».
Не усі перекладачки та перекладачі, з якими я спілкувалася, погодилися ділитися проблемами під запис. Майже ніхто не готовий публічно називати конкретні видавництва, з якими мали невдалу співпрацю. Частково через зобов’язання в угодах, частково через загальну закритість спільноти. Адже в кулуарах усі про все знають та говорять.
Але серед тих, чиї голоси тут сьогодні не звучатимуть, низькі розцінки лунали якраз щодо одних з найбільших в Україні видавництв. Найменша пропозиція — 67 гривень за сторінку.
Я спробувала сконтактувати з гігантами ринку. Наприклад, один з власників видавництва «КМ-Букс» Ярослав Маринович відповів мені, що не матиме можливості коментувати, адже він на екваторі. А головний редактор Вадим Александров так і не відповів на питання на пошті, куди сам попросив їх надіслати.
А от генеральна директорка заснованого усього сім років тому, а вже одного з найбільших в Україні видавництв «Vivat» Юлія Орлова погодилася. Серед хітів видавництва: «Жінка, яка має план» Мей Маск і «На захист відкритого суспільства» Джорджа Сороса.
Юлія Орлова каже: розуміє, що не дотягуємо, але не можемо собі дозволити платити більше.
«Мені здається, що ми не дуже багато платимо. Не те, що небагато, ми не дотягуємо до цих розцінок. Є розцінки й 60 грн за тисячу знаків. Але ми насправді не можемо собі дозволити платити такі гроші. На жаль.
Але ми дійсно розуміємо, що переклад — це не одного місяця справа. Перекладач має якось жити ці 6 місяців чи скільки він буде перекладати. У середньому у нас переклад займає від 4 до 6 місяців. Ми розуміємо, що перекладач має їсти і якось жити. Тому намагаємося якось домовлятися».
Якщо платити більше команді — книга виходить надто дорогою, недоступною для читачів та читачок, каже Юлія Орлова. Вона розповідає, що нині близько 20 куплених видавництвом авторських прав на різні переклади чекають на переклад. При цьому зараз з видавництвом майже 160 перекладачів та перекладачок.
У «Vivati» за роботу платять частинами. За складніші тексти — платять більше.
«Були дуже прикрі випадки для нас, як для видавництва. Коли початок і кінець були перекладені гарно, десь кінець, а середина ніби з ґуґла чи я не знаю. Були випадки, коли перекладачі самі від себе щось дописували, бо їм здавалося, що дуже суха мова».
Хоч платити більше за переклад «Vivat» собі дозволити не може, але у видавництві є людина, у чиї обов’язки входить виключно перевірка перекладу.
«Ця людина отримує переклад та звіряє з німецьким чи англійським PDF до того, як віддати його редактору. Не дуже хочеться це робити. Це робить переклад дорожчим на зарплатню цієї людини, але на жаль, нам доводиться мати таку людину».
Дуже багато залежить від накладу. Працюєш над книжкою рік, а видаєш двотисячний тираж.
«Нам потрібна популяризація читання на всіх рівнях. Треба більші наклади. Тоді книжки будуть дешевшими. А я зможу більше платити й перекладачам, перекладачкам, редакторам, редакторкам — усім, хто працює над книжкою».
У кожному з видавництв, з якими вдалося поспілкуватися, запевняють: переклад дуже цінний.
Головна редакторка BookChef Катерина Дем'янчук каже: прагнуть, аби світові бестселери українською виходили якомога раніше.
«Перекладна література займає 90% у портфелі видавництва. Більшість — з популярних мов (англійська, німецька, італійська, французька, польська, російська). Але можемо похвалитися чудовими перекладами книжок з таких мов, як норвезька, данська, фінська, китайська. Завдяки оперативній роботі видавничої команди книжки у перекладі часом виходять водночас з оригіналом. Як було з книжкою «21 урок для 21 століття» Ювала Ноя Харарі. Був також досвід, коли книжка українською вийшла одночасно з отриманням автором Пулітцерівської премії. Це я про книжку «Підземна залізниця» Колсона Вайтгеда».
Основна проблема, — каже Катерина Дем’янчук, — потреба у більшій кількості перекладачок та перекладачів. Одним з головних своїх завдань у видавництві називають формування нового покоління. Але при цьому розмір ставки залежить, крім мови, з якої перекладають та швидкості перекладу, також від досвідченості перекладачки чи перекладача. Свою ставку, звісно ж, не розголошують.
«Проблеми у роботі з перекладачами нічим не відрізняються від проблем з іншими співробітниками та співробітницями. Їх вирішення: пояснення, переговори, контроль і навчання.
Зі збільшенням кількості тайтлів перед кожним видавництвом постає потреба у збільшенні кількості перекладачів. BookChef — не виняток. Ми працюємо, як з досвідченими, так і з початківцями. Допомагаємо перекладачам знайти своє місце у видавничій сфері, свій стиль перекладу, свою літературу. Саме нове покоління перекладачів допоможе перекладній літературі вийти на якісно новий рівень.
Перекладач, в чиєму доробку багато якісних перекладів, також може розраховувати на більший гонорар, ніж початківець. Крім того, коли видавництву потрібен переклад у стислі терміни, теж може бути більший гонорар».
Колишній співвласник та директор «Нашого формату» Антон Мартинов улітку 2020 року заснував видавництво «Лабораторія», яке працює з нон-фікшном. З останнього популярного — «Гітлер і Сталін. Тирани й Друга світова війна» Лоренса Ріса. Антон Мартинов погоджується: перекладна література займає величезну нішу у галузі.
«Без перекладної літератури ми не відчуваємо увесь світовий доробок довкола нас. Наших локальних авторів плекати ще довго. Тому однозначно важливо, дуже важливо».
Тарифи «Лабораторії» не розголошує. Але скаржиться, що перекладачки та перекладачі часто зривають терміни.
«Часто буває відкладання на невідомий час. Кілька книжок, які перекладаємо, у нас зависли на абсолютно непрогнозований час. Видавництво перед тиском, бо книжка виставлена на сайті, стоїть анонс. А перекладач чи перекладачка... Ну, їх же це не обходить. Вони собі спокійно можуть пити чай чи я не знаю, що. Ті 3-5 місяців, які у них були, пройшли. Тексту немає. Є відповідь, що працює, але вже працює пів року додаткових. А потім це все виплескується у те, що українські видавці такі погані, не можуть зробити вчасно».
Разом з тим Антон Мартинов визнає, що всі в Україні платять мало.
«Чим довший проєкт, чим більша книжка, тим менше може бути тариф за сторінку. Об’єм платежу буде більший, значно більший. Тому можемо домовлятися на 10-15% менший тариф на книжках понад 500 сторінок».
У видавництві «Лабораторія» ціноутворення за переклад залежить від досвіду, доробку. Антон Мартинов запевняє: з книжками працювати важко, галузь некапіталізована.
«Видавцю нема проблем платити більше. Не проблема саме у видавцеві, що вони всі літають на Private Jet, їздять на 600-их Mercedes, а не платять людям зарплати. Проблема в дуже маленькому ринку, який ще й перебуває під тиском технологій.
Для того, щоб видавець платив більше перекладачу, редактору та всім іншим, треба продавати більше книжок або продавати їх дорожче. Дорожче продавати уже нема куди. Межа, до якої ми доросли зараз — це край купівельної спроможності. Книжка вже коштує в середньому 8 доларів. Середній наклад зменшується до тисячі-двох тисяч екземплярів. А це дуже сильно робить книжку дорогою в собівартості».
Він пояснює проблему низької оплати з точки зору рентабельності бізнесу. Якщо видати 10 тисяч екземплярів — собівартість друку примірника буде умовно 20 грн. Якщо ж тисяча екземплярів, як це часто є в Україні, то собівартість виходить 80 грн за примірник. Продати книжку дорожче, ніж за 200 грн, не можна. А половину цієї ціни, що є на полиці, з’їдає канал продажу та логістика, каже Антон Мартинов.
«Тобто, вам треба у ці 100 грн отриманого від книгарні прибутку вкласти й друк (а у вас зросла собівартість), вкласти ще й підготовку (а вам просто нема з чого її платити). Ситуація шах і мат. Якщо не зробити якоїсь грантової підтримки, то в принципі краще книжки не видавати».
У видавництві «Видавництво» про тариф говорити не бояться. Тут це від 5 доларів або 135 грн за сторінку. Серед новинок: «Занулення» Вільяма Ґібсона та «Місячний камінь» Сйона.
Крім поширених англійської, німецької, французької, тут також перекладають з данської, норвезької та шведської. Переклад українською з ісландської у видавництві «Видавництво» зробили вперше за 38 років. Торік вперше в історії України видали переклад з фарерської. З рідкісних мов буває один перекладач або перекладачка на всю країну, каже один із засновників видавництва Ілля Стронґовський.
«Ми постійно у пошуку спеціалістів, у яких могли б бути впевнені. Бо ми не завжди самі можемо оперувати тими мовами, з яких для нас перекладають. Переклад для нас дуже важливий, дуже цінний. Ми часто працюємо з дитячою літературою. Там зазвичай невелика кількість слів, але дуже помітно хиби. І це одразу дуже видно. Ми свідомі того, що переклад має бути якісним».
Ставки багатьох видавництв залишаються на рівні 2008-2012 років, каже Ілля Стронґовський. Натомість запевняє, що їхньому видавництву важливо платити за переклад з поширених мов не менше 5 доларів за сторінку. І не менше 10-15 доларів при перекладах з менш поширених мовних парах. У видавництві кажуть, що підвищують тарифи за дитячі книжки чи комікси, адже тексту там менше, проте роботи вдосталь. Адже потрібно перекладати дуже точно та влучно.
«Зрозуміло, що видавництва завжди будуть економити. Економити можна по-різному. Наприклад, для мене неприпустимо економити на творчій групі. Мені завжди хочеться, щоб це були комфортні умови.
З іншого боку намагання тримати мінімальну для нас п’ятидоларову ставку обертається катастрофою, коли маленьке видавництво береться видавати велику книжку. Наприклад, у глибокий фінансовий аут нас вводить «Половина жовтого сонця» Чимаманди Нґозі Адічі. А там понад 600 сторінок, під мільйон сто тисяч знаків. Ця книжка уже 2 роки в роботі».
Проблема для малих видавництв часто у тому, що вони не можуть собі дозволити заплатити за роботу обіцяне одним траншем. Ілля Стронґовський розповідає: за один з перекладів виплачували гонорар частинами упродовж всього минулого року. Це стало однією з причин, чому видавництво почали називати ненадійним замовником.
«Я вважаю, що ставки за художній та наукпоп переклад в Україні недостатні. Але ринок не витягує більших цін. 5 доларів маленьке видавництво може собі дозволити зі скрипом. Але може. Чому тоді великі не можуть, а дозволяють собі 2-3 долари, не вважаючи це поганим, мені незрозуміло».
У великих видавництв великий потік, каже співзасновник видавництва «Видавництво».
«Коли видавництво робить по книжці на день, то це ж величезні обертові кошти. Якщо можна зекономити гривню там, гривню там, то економія теж величезна.
З іншого боку є інерційний ефект. Люди, які працюють на українському ринку багато років, забувають, що ринок міняється. Клієнти міняються, люди готові платити за книжки більше. Це могло б трошки підіймати стелю оплати для колективу. Але навіщо, якщо можна збільшити собі власний прибуток».
На думку Іллі Стронґовського, для великих підприємств діє правило «Ми на ринку 10-20-30 років, ми завжди так працювали. Чому ми маємо щось змінювати?»
«Я беру участь в літпроцесі близько 20 років. За цей час аргументація не змінилася взагалі. З ринку вимиваються професіонали. Видавництва плачуть, що нема хороших перекладачів, перекладачок, редакторів та редакторок. У мене з 2007-2008 року, відколи я сюди вліз з’явилася мантра: «Почніть, бл**ь, платити більше». Це розв'язує всі проблеми. Тоді людина може не існувати, а жити з того, що вона робить добре і якісно.
Аби перекладачу жити, а не існувати, потрібно нагрібати купу проєктів в умовах сьогоднішнього ринку. А це, крім іншого, вважає Ілля Стронґовський, призводить і до професійного вигорання.
«На ринку цьому хорошому якісному перекладачеві хочуть платити копійки, на які він не проживе. Він у процесі вигорить. Потребуватиме реабілітаційного періоду. І тоді на ринок виходять Бойчуки й Верховні, які валять долар за сторінку з будь-якої мови світу через російську. Або через Google Translate».
Ще один видавець, який відкрито говорить про власні тарифи та загальні проблеми галузі — співзасновник та головний редактор видавництва «Вавилонська бібліотека» Роман Малиновський. Серед нових книжок видавництва — «Шумовиння днів» Бориса Віана та «Сніданок чемпіонів» Курта Воннеґута.
«Вавилонська бібліотека» не сегрегує перекладачок та перекладачів за досвідом. Навіть ті, хто має за спиною 1-2 переклади, можуть робити дивовижно пластичні речі з текстом, каже Роман Малиновський.
«Ми платимо усім однаково. Наш тариф, відколи існує видавництво — 5 доларів за сторінку, а це 1800 знаків з пробілами. Оплачуємо переклад в гривнях, прив’язуючи до курсу долара на день досягнення домовленості. Платимо за кількість вихідних, а не отриманих знаків. З другої половини 2021 року підвищуємо тариф до 6 доларів за сторінку».
Якщо видання отримують грантову підтримку, тоді гонорар збільшується. Найбільший гонорар «Вавилонської бібліотеки» був 7 євро або 235 грн. При цьому середній тираж видавництва — тисяча примірників.
«За нашими переконаннями, мінімальна ціна перекладу мала б бути 10 доларів за сторінку. Але ми не можемо цього запропонувати, бо вартість книжки була б непомірно високою. Так ми будемо говорити про 500-700 грн за книжку. Я поки що не вірю, що ми зможемо продати книжки за такою ціною. Для того, аби ціна примірника зменшилася, але збільшилася вартість оплати перекладачам, Україна має стати нацією, що читає. Нам потрібні тиражі не у тисячу примірників, а у 5 тисяч. Тоді перекладач зможе отримувати й 10-15-20 доларів за сторінку».
Переклад — це важка інтелектуальна праця, якою займаються фахівчині та фахівці високого рівня, переконаний Роман Малиновський.
«Перекладач шукає. Він пластично поводиться з мовою. Перекладач — це теж автор, людина, яка повинна бути наділена певним типом геніальності. Це не підрядна робота, це не Google Translate. Тому ми пишемо імена перекладачів у книжках. Це має значення. Має значення, яка людина і з яким вокабуляром працює над книжкою».
Переклад не повинен бути волонтерством чи додатковою зайнятістю. Перекладачки та перекладачі повинні отримувати нормальні гроші, жити зі своєї професійної діяльності, запевняє головний редактор «Вавилонської бібліотеки».
«Ми всі можемо над цим працювати. І, зокрема, ми — видавці, люди з видавничої сфери — маємо працювати не над тим, аби продавати окремі книжки чи імена. А працювати тотально над просуванням ідеї того, що читання — це добре, легко, приємно, кайфово. Це велика насолода. Що більше нас читає — то більше у нас спільного, то більше нам є про що поговорити, тим кращими ми є, тим цікавіше нам жити».
Від популяризації читання виграють не тільки перекладачки, перекладачі, видавчині та видавці, а усі. Адже, каже Роман Малиновський, читання — одна з найдешевших насолод.
«Просто береш 200 грн, ідеш в книгарню й отримуєш на тиждень дивовижну розвагу. Ну що можна за ці 200 грн? Випити 2 кави й з’їсти круасан. Це на 10 хв. А читання — щось геть неспівмірне».
Співзасновник та головред «Вавилонської бібліотеки» Роман Малиновський впевнений, що про оплату перекладацької праці потрібно говорити відкрито.
«Впевнений, що про це потрібно говорити. Насправді я теж неодноразово постаю перед цим питанням демпінгування ціни. Коли існують видавництва, які платять, скажімо, 2 долари за сторінку.
Разом з тим я розумію, що ніхто не змушує перекладачів погоджуватися на таку оплату. Ну відмовся, скажи «ні». І коли всі скажуть «ні», видавець повернеться на друге коло вже з трьома доларами. Знову всі відмовляться — повернеться з адекватною ціною».
Він відверто дивується, як можна вимагати якості, платячи мало. Каже: так у конвеєрних видавців виходять, м’яко кажучи, посередні переклади.
Над видимістю перекладацької спільноти працює ініціатива «Перекладачі в дії». Головна редакторка порталу Litcentr, організаторка конгресу «Література в дії» та одна зі співзасновниць ініціативи Поліна Городиська пояснює: «Перекладачі в дії» інформують про права, нюанси трудових відносин, можливості для перекладачок та перекладачів, про стан справ у секторі.
«Під час однієї з панелей на конгресі «Література в дії» прийшло розуміння, що щось із цим всім треба робити. Тоді ми говорили про економічну, правову незахищеність, про прекарність перекладацької роботи, про невидимість перекладачів та перекладачок.
Для того, аби розуміти, де ми є, стартували якраз з опитування. Там вже більш предметно виринула низька оплата праці, правова незахищеність, брак освітніх можливостей, брак майданчиків для самопрезентації».
На питання, чи є різниця між актуальною та бажаною оплатою за перекладацьку працю у 2020 році 92% опитаних відповіли «Так», розповідає Поліна Городиська.
«У принципі цифри стабільно нижчі, але близькі до середньої заробітної плати по Україні. Минулого року вона становила 12 тисяч грн, а отримували у середньому 11 тисяч грн. Але дві ремарки: по-перше, спробуйте прожити в Україні на 11 тисяч на місяць з комуналкою, базовими витратами. А якщо дитина, а якщо винаймаєте житло? І це при повній завантаженості, яка, за нашими дослідженнями, близька до держнорми у 160 годин на місяць».
Три роки поспіль простежується тенденція, що близько 70% перекладачок та перекладачів отримують менше за рекомендовану Кабміном мінімальну ставку.
«З року в рік ставки зростають. Водночас серед найменших гонорарів досі фігурують нещадні 20-30-40-50 грн за перекладацьку сторінку. Тоді як мінімальна ставка за таку роботу за Кабміном в рази вища.
З 1 січня 2021 року винагорода за переклад однієї сторінки художньої прози складає 215 грн за сторінку. Але судячи з того, що ми бачимо з опитувань, для більшості перекладацького середовища такі ставки виглядають недосяжними».
Я запитала Поліну, яким був би ідеальний світ взаємин перекладачки чи перекладача та видавчині чи видавця.
«Це світ, у якому не кидають на гроші, платять вчасно й адекватно, сплачують роялті за додаткові тиражі, зазначають автора чи авторку перекладу у своїй комунікації, на обкладинці. Та для початку було б достатньо доброчесної співпраці та взаємоповаги».
Системи штрафів за недотримання нормативів немає. Водночас, наприклад, у програмі перекладів House of Europe серед умов зазначають, що ставка має бути не нижчою за визначену Кабміном.
Видавничий сектор доволі закритий. В угодах часто є пункт про конфіденційність, що не дає перекладачкам та перекладачам можливості ділитися тим, скільки хто платить. Разом з тим «Перекладачі в дії» планують матеріал про ключові практики недобропорядності серед видавництв. Хоча назви там навряд розголошуватимуть. На жаль.
Але над видимістю перекладачок та перекладачів працюють також на фестивалі Translatorium.
Директорка фестивалю Таня Родіонова розповідає: з року в рік стає краще, спільнота гуртується більше. Одна з цілей фестивалю — зближення. Руйнування прірви між досвідченими та студентами й початківцями, початківицями.
«Це все про зміни. Спільнота здатна створювати зміни. Змінювати політики фаху на ринку, встановлювати якісь правила гри книжкового ринку. Підтримувати одне одного. Знову ж таки, не стільки потрібне це суто професійне спілкування, як якась емоційна підтримка. Тому що перекладачі — люди, які багато часу проводять наодинці з текстом. Буває, що ці тексти дуже важкі емоційно. Особливо, якщо ще не дуже добрі фінансові умови».
Таня Родіонова переконана: про проблеми варто говорити. Адже тоді можна працювати над їхнім вирішенням.
«Я не думаю, що ця інформація має бути закритою. Не закликаю публічно шеймити чи сварити. Але я думаю, у загальному варто. Ми ж знаємо ціни, наприклад, на фотосесії чи інші види роботи. Усе ж таки, це робота. Ця інформація не має бути закритою».
Цьогоріч 5-ий Translatorium пройде у Хмельницькому й онлайн. А «Перекладачі в дії» ініціювали соціологічне дослідження умов праці у сфері книжкового перекладу в Україні. Частина дослідження — двадцятихвилинне опитування, інша частина — глибинні інтерв’ю. За результатами планують розробити рекомендації для покращення професійного життя перекладацької спільноти.
Поступ є. І ми з вами також можемо цьому сприяти. Як? Просто читаймо більше. Адже хіба не магія, що попри стрімкий розвиток технологій та неймовірне різноманіття розваг, ми все ще радіємо, занурюючись у магічні світи, які у нашій уяві створюють літери на папері.
Ана Море, Радіо Культура
1
